Франція сьогодні вважається найпопулярнішою країною на планеті для відвідування туристами. Це й не дивно, адже вона відома своєю довгою насиченою подіями історією та унікальною культурою. Однак навіть така популярність не здатна повністю відкрити всі сторінки життя цієї держави — частина з них залишається покритим ореолом таємничості, хоча, безперечно, вони також цікаві. До вашої уваги 14 нетривіальних фактів про Францію, які відкривають країну з іншого боку.
Про екзотичного вихованця Карла Великого
Мабуть, немає більш відомої асоціації про середньовічну французьку історію, ніж легендарна особистість короля франків, а пізніше — імператора Заходу Карла Великого, який правив наприкінці VIII – на початку IX століття. Щоправда, відомо про нього більше як про гідного правителя, при якому територія його держави була вдвічі більша за сучасну Францію. Зате не кожному відомо, що Карл захоплювався як військовими походами, а й був однією з освічених і допитливих серед своїх сучасників. Так, одного разу, під час війни з аварами, які жили приблизно на території сучасної Австрії, серед іншого захопленого видобутку виявився і величезний багато прикрашений ріг. Але невдовзі Карлу Великому пояснили, що це не ріг, а зуб-бивень слона — великої тварини з далекої Азії. А тоді до Багдада якраз вирушало посольство франків до Гаруна аль-Рашида — їм і було наказано доставити правителю дивовижного звіра.
Посольство вирішити завдання змогло: Аль-Рашид особисто подарував своєму франкському колегі великого білого слона, якого називали Абу-ль-Аббас. Доставляли, щоправда, його довго – неповні 5 років, причому вироблялося це морем на спеціальному кораблі. Європейського імператора було захоплено таким подарунком, а тому наказав помістити слона до Королівського парку, де містилися й інші екзотичні тварини. Імператор настільки прикипів до слона, що, не бажаючи розлучатися з ним надовго, Карл почав брати його з собою у військові походи. Ось тільки для азіатської благородної тварини це виявилося фатальним — саме в одному з таких походів, під час переправи через Рейн, Абуль-Абба помер з незрозумілих причин. Сучасні фахівці вважають, що Абу-ль-Аббас загинув від інфекції чи внаслідок харчового отруєння.
Про особливості ставлення французів до роботи
Французи не відрізняються загалом своєю схильністю до трудоголізму, а, швидше, навпаки — досить прохолодно ставляться до своєї роботи. Так, у п'ятничний день після обіду життя начебто встає на паузу в очікуванні вихідних навіть в офісах приватних компаній. Закордонні контрагенти нерідко відпускають жарти, мовляв, що французи виконають будь-яке прохання клієнта, тільки якщо він не звернеться з нею з 1 травня по 31 серпня, після 7 ранку в п'ятницю, у вихідні дні або між 12 та 14 годинами у будні.
На окрему увагу заслуговують співробітники бюджетних організацій та державних підприємств. За даними редакції Novate.ru, їх сьогодні налічується близько 6 мільйонів осіб, а мають вони найширший набір прав при відносному мінімумі обов'язків у посадовій інструкції. Ця особливість також знайшла відображення у місцевому фольклорі: серед самих французів у ході жарт про те, що для побудови успішної кар'єри в бюджетній сфері потрібно якнайгірше виконувати свою роботу, адже адміністрація має лише одну можливість позбутися такого співробітника — відправити його на підвищення.
Про дивну статтю доходу скарбниці Франції у минулому
У період раннього Нового часу Франція часто вражала і продовжує вражати своїми нетривіальними особливостями життя та діяльності. Навіть у питанні збільшення доходу французького державного бюджету примудрилися підійти нестандартно. Так, у XVI – XVII століттях однією із статей поповнення скарбниці був, як не дивно, продаж посад. При цьому деякі правителі намагалися хоч якось обмежити це формене свавілля, але нічого не діяло – надто великою була спокуса отримати гроші в скарбницю буквально на порожньому місці, а зверху отримати з бажаючого посади кандидата хабар. Збереглася навіть деяка статистика цього дивовижного процесу: наприклад, якщо у 1515 році за точно відомої кількості державних посад у 5 тисяч було продано 4041 з них, то через півтора століття вже виявлялося, що продати зуміли 46 047 посад, а скільки їх тоді було загалом уже ніхто не знав.
Про середньовічні замки-самобуди
Любили французи правила порушувати й у Середні віки. Наприклад, побудувати замок на той час формально мав право виключно монарх чи той феодал, який отримав відповідне дозвіл від правителя. Введено таке обмеження було свідомо, адже поява в країні самовладних власників замків могла закінчитися регулярними міжусобними війнами. Ось тільки насправді далеко не всі васали дотримувалися встановлених правил.
Величезна кількість хоч скільки-небудь заможних феодалів будували замки абсолютно самочинно, ще й свого сюзерена нерідко максимум тільки повідомляли. А ті, побоюючись васала, що будує собі замок, а отже має серйозний бойовий загін, намагалися зайвий раз не звертати уваги на такі самобуди. А до короля інформація про незаконне будівництво взагалі могла не дійти. Ось і вийшло, що на території сучасної Франції тільки замків, що збереглися, налічується близько 5 тисяч, а ще величезну кількість або розкопують археологи, або історики знаходять у документах.
Про проблеми шкільної освіти у Франції
Протягом останніх років батьки учнів французьких шкіл разом із педагогами сильно стурбовані станом системи середньої освіти. Більше того, багато хто взагалі вважає, що становище наближається до катастрофи. Так, безкоштовні державні школи у великих містах не проводять жодного розподілу учнів за мовною ознакою і, наприклад, в одному класі, де може навчатися багато мігрантів, буквально лічені учні хоча б непогано говорять французькою.
Що стосується навчання у приватних школах, то тут основною проблемою є їхня вартість та недостатня кількість: мало того, що платити доведеться мінімум тисячу євро на рік, так ще й влаштувати дитину в таку школу стане великою удачею. Вирішенням проблеми могли б стати досить поширені у Франції католицькі школи, куди раніше віддавали своїх дітей лише дуже релігійні сім'ї, а за нинішніх умов попит на місця туди сильно зріс. Та тільки католицьким школам забороняють розширюватися, натомість штати в державних школах взагалі скорочують, тому поки що намірів у бік покращення ситуації не спостерігається.
Про податкову систему дореволюційної Франції
Ще знаменитий письменник Олександр Дюма якось помітив, що у Франції його часи фінансистів ніколи не любили і навіть завжди раділи, коли їх стратили. А все тому, що саме вони займалися збиранням податків. Такий стан справ добре пояснюється тим, що протягом століть королівська Франція все посилювала тиск податкового преса на народ. Наприклад, коли тільки запровадили регулярні податки до 1360 року — а до цього моменту їх збирали лише на війну — бюджет Французького королівства становив 46,4 тонни срібла, з яких лише 18,6 тонни збиралися з громадян, а решта доходів із королівських земель. У роки Столітньої війни Франція, що сильно втратила території, збирали з населення вже більше 50 тонн срібла, а коли відновили територіальну цілісність — то зовсім 72 тонн.
Далі — більше: у роки правління Генріха II на початку XVI століття з французів викачували вже 190 тонн срібла на рік, а легендарний кардинал при дворі Короля-Сонця Мазаріні мав суму тисячу тонн срібла. А ось пік державних витрат припав на період, що передує Великій Французькій революції і оцінюється 1800 тонн срібла. Найдивовижніше, що населення Франції протягом століть суттєво у кількості не додавало, завжди вагаючись у районі 20 мільйонів людей. І вищезгадані суми були лише витратами державної скарбниці, а були ще й місцеві феодали, які запросто могли навісити на підвладних їм селян далеко не один податковий збір. Тож не дивно, що колись звичайні люди вибухнули обуренням і вирішили звалити ненаситний монархічний лад.
Про французьку предтечу Інтернету
Мало хто зараз про це знає, проте французи майже винайшли Інтернет, причому могли це зробити задовго до реального автора, Тіма Бернерса-Лі. Щоправда, фактично тоді мова могла йтися хіба що про Інтернет-чати, але на ті часи це було справжнім проривом. Виявляється, у Франції ще в 1980 році вигадали цікаву систему спілкування: вони здогадалися підключити модем до телефонної лінії, що дозволяло забезпечити швидкість 1200 біт/с на прийомі та 25 біт/с на передачі.
Ідею швидко підхопили заповзятливі фахівці компанії-монополіста «Франс Телеком», додумавшись разом із недорогим модемом здавати споживачам в оренду ще монітор. Система отримала назву «Мінитель», і згодом через неї французькі користувачі отримали можливість доступу до двох тисяч послуг. Ось тільки переважна більшість споживачів використовували прабатька Інтернету як чат для віртуального інтиму, тому широкого поширення система не отримала.
Про систему Шампанських ярмарків
Сьогодні про явище Шампанських ярмарків уже мало хто пам'ятає, адже саме вони у роки Середньовіччя зробили батьківщину ігристого вина справжнім центром європейської торгівлі. Виявляється, графи Шампані у XII столітті почали робити ярмарки, що проходили на їхніх землях, не сезонними, а безперервними. Більше того, вони видавали купцям, які прямували туди, спеціальні документи про недоторканність. Для величезних ярмарків будувалися гігантські торгові майданчики, склади та готелі для проживання приїжджих торговців. А місцевому графу останні платили лише мито, одержуючи натомість ще й охорону.
Якоїсь миті графи Шампанські примудрилися послідовно змусити як усіх сусідів, так і особисто короля Франції, захищати купців на дорогах. На ярмарках навіть здійснювалися виборні суди. Все це зробило Шампань майже світовим центром торгівлі. Але коли до кінця XIII століття останній граф Шампанський помер, не залишивши потомства, король Філіп Красивий, що колись був одруженим на дочці графа, швидко накинув оком на ці ярмарки. Спочатку він з надуманої причини заарештував усе майно фландрських купців, потім почав запроваджувати будь-які податки, мита і навіть заборони певні товари. В результаті все це призвело до скорочення доходів від ярмарку вп'ятеро і спричинило переміщення торгівлі до інших центрів.
Про французькі кепмінги
Як не дивно, саме французи стали винахідниками такого явища, як Camping municipal. Буквально цей термін перекладається як «муніципальний кемпінг», щоправда, не відображає чіткого поняття про сутність явища. Дані заклади за невелику плату, а іноді й зовсім безкоштовно, забезпечують туристам місце для намету, душ, умивальник, туалет, місце для миття посуду та джерело електроживлення. Більше того, всі «Camping municipal» утримуються коштом місцевого населення, тому там завжди можна знайти інформацію про те, які заходи відбуваються у прилеглій місцевості, у кого можна недорого купити сир або просто пообідати.
Про оптичний телеграф
Це зараз про оптичний телеграф знають хіба що історики, а для свого часу цей французький винахід авторства братів Шапп став справжньою революцією. Їм допомогла і Велика Французька революція, адже саме революційний Конвент швидко оцінив ефективність концепту та ухвалив побудувати телеграф. В результаті вже до 1794 була запущена в експлуатацію лінія Париж-Лілль, а до початку XIX століття вежі французького винаходу поширилися по багатьох країнах Європи. Найцікавіше, що і в ті часи знайшлися дивні хулігани, які, подібно до сучасних пранкерів, любили пожартувати з одержувачів повідомлень: на одній із французьких ліній протягом двох років хтось передавав сигнали, які не читають, плутаючи і лякаючи всіх навколо, проте в результаті афера все-таки була викрита.
Про «Закон Обрі» та особливості його функціонування
Нелюбов французів переробляти була реакція навіть у місцевих законодавців. Так, у 2000 році було прийнято так званий Закон Обрі, згідно з яким французи можуть працювати не більше 35 годин на тиждень. Теоретично він повинен був створити додаткові робочі місця, а ось насправді все пішло не за планом. Виявилося, що його реально впровадити лише на обмеженій кількості підприємств, де велика кількість працівників виконує однотипну роботу, а решта змушені були або підвищувати зарплату, оплачуючи кожну додаткову годину як понаднормову, або якимось іншим чином компенсувати співробітникам переробку. У результаті на рівень безробіття закон Обрі вплинути взагалі не зумів, але й скасувати його у влади тепер навряд чи вийде, оскільки абсолютно проти цього повстануть профспілки.
Про безліч французьких мов
У це важко повірити, але колись французьких мов було багато. Вся справа в тому, що, будучи впродовж тривалого часу єдиною мовою міжнародного спілкування, вона при цьому на Батьківщині була зрозуміла далеко не всім: за інформацією Novate.ru, в якийсь момент її розуміли і на ній розмовляли від сили 1% населення, причому основне зосередження цих людей було в Парижі та його околицях. А ось решта населення спілкувалася в кращому разі на «патуа» – мові, яка була схожа французькою хіба що деякими фонетичними конструкціями. Ось і виходило, що француз, який розмовляє патуа, взагалі не розумів парижанина, і навпаки.
На околицях і взагалі розмовляли своїми національними мовами чи діалектами. Яскравий приклад бар'єру, що виник, — це театральний експеримент великого Жана-Батиста Мольєр: він зі своєю трупою якось вирішив гастролювати французькою глибинкою, адже в Парижі його п'єси Мольєра були зустрінуті дуже тепло. Та ось ідея зазнала повного фіаско, а все тому, що жителі провінцій просто не розуміли, що говорять столичні актори. Найдивніше, що мовна ситуація Франції ніяк не вирішувалася монархією, і лише за часів Великої французької революції уряд придумав змішувати солдатів у полицях, відмовившись нарешті від територіального принципу формування підрозділів. Цей крок спрацював ефективніше нікуди: вже армія Наполеона Бонапарта, а за нею і країна говорили однією мовою.
Про квоти у сучасній французькій культурі
У Франції існує ціла система квотування французької культури, спрямовану її збереження і поступ. А проявляється вона в різних формах. Наприклад, у музичній сфері встановлено, що 40% композицій, які відтворюються у публічному просторі, мають бути французькими, що змушує радіостанції та телеканали не лише транслювати французьку музику, а й платити французьким виконавцям. У кінематографі є спеціальна державна організація – CNC, яка отримує відсоток від продажу будь-якого квитка в кіно, а отримані гроші виплачуються французьким кінематографістам для зйомок вітчизняних фільмів. А якщо кінематографісти виробляють встановлену на цю кількість годин, то отримують додаткові посібники.
Про «Прекрасне століття» у Франції
Цей незвичайний час зараз уже мало хто пам'ятає, і марно. А почалося все нестандартно: у 1484 році у Франції відбулося зниження податків, що навряд чи має аналог в історії людства. Авторами були Генеральні штати, які примудрилися скористатися протиріччями у вищих колах, що з'явилися після смерті Людовіка XI та вступу на престол малолітнього Карла VIII. Під час боротьби за близькість до малолітнього правителя вельможі допустили скорочення загальної суми податків з 4 мільйонів ліврів до 1,5 мільйонів. Найцікавіше, що Франція від цього не просто не впала, а зуміла активно зростати і розвиватися, навіть незважаючи на регулярні війни та внутрішні міжусобиці. В історію ця епоха увійшла під назвою «Прекрасне століття», адже тоді населення країни неухильно збільшувалося, стрибнули вгору показники продуктивності сільського господарства та промисловості, та й у принципі французи всіх станів потроху ставали багатшими.
Джерело: https://novate.ru/blogs/151022/64415/
Источник: zefirka.net
