У Радянському Союзі планів було величезна кількість у поетів і письменників. Радянські вчені та інженери теж видавали багато ідей, втілення яких мало покращити життя громадян. Щоправда, багато цих пропозицій так і залишилися на папері, але коли дізнаєшся про способи їх реалізації, то так і хочеться сказати «На щастя!».
Остап Бендер, проголошуючи тост за іригацію Узбекистану, навряд чи міг припустити, що знайдуться його послідовники, які спробують провести цю іригацію Узбекистану шляхом перекидання стоку північних річок в Аральське море. Але насамперед «рятувальники» взялися за Каспій.
250 “Хіросим” для порятунку Каспійського моря
У 1971 році в Радянському Союзі почалися роботи з масштабного проекту повороту річок Печора, Вичегда і Північна Двіна на південь, з метою підйому рівня Каспійського моря, що почало меліти. Все б нічого, але проект, який отримав назву «Тайга», передбачав проведення приблизно 250 підземних ядерних вибухів (у той час ідея використання мирного атома для подібних робіт витала не тільки в СРСР).
23 березня 1971 року в малонаселеній місцевості Чердинського району Пермської області було одночасно підірвано 3 промислові ядерні заряди потужністю 15 кілотонн (приблизно як у Хіросімі) кожен.
Хмара ядерного вибуху, зробленого у рамках проекту «Тайга».
Шарахнуло добре, навіть чудово — на місці вибухів утворилася траншея завдовжки близько 700 метрів, завширшки 380 і завглибшки від 10 до 15 метрів. Результат можна було вважати успішним, ось тільки підземним ядерний вибух не надто вийшов — на висоту до 1800 м піднялася хмара з радіоактивним ґрунтом.
Радіоактивні частинки, викинуті внаслідок вибуху, було виявлено навіть у Швеції, тож «будівельні роботи» із застосуванням промислових ядерних зарядів було вирішено припинити. А проводити роботи за допомогою екскаваторів та лопат було визнано нерентабельним. На цьому порятунок Каспійського моря шляхом перекидання стоку північних річок було зупинено.
Аральське море
У 70-х роках минулого століття в СРСР почалася одна з найважчих екологічних катастроф сучасності – стало стрімко меліти Аральське море. Це було пов'язано з безконтрольним відбором води Амудар'ї та Сирдар'ї на потреби іригації.
Звичайно, можна було зменшити кількість різних іригаційних каналів, але це, своєю чергою, призвело б до різкого скорочення врожаю бавовни. А на зменшення видобутку «білого золота» у Радянському Союзі піти не могли, адже це була фактично стратегічна сировина.
Знімки Аральського моря зроблені з супутника в різні роки.
У 1976 році на 25 з'їзді партії було прийнято постанову про перерозподіл частини стоку рік Об і Іртиш у напрямку Арала. Планувалося побудувати канал від Ханти-Мансійська до Аралу довжиною приблизно 2500 км і шириною 200 метрів, яким і буде наповнене водоймище, що стрімко меле. І це було лише початкове планування. Надалі до Середньої Азії планувалося направити ще й води Олени та Єнісея.
Поки йшло попереднє планування і розробка будь-якої потрібної документації, життя в країні також йшло своєю чергою.
Проти повороту річок виступав Косигін, у документах були помилки, помирали один за одним генеральні секретарі. А потім розпочалася перебудова. У пресі стали досить часто з'являтися публікації проти повороту річок, громадська думка в країні явно була проти цієї ідеї.
Дійшло до того, що академік Понтрягін написав Михайлу Горбачову особистий лист, у якому різко розкритикував можливе будівництво каналу щодо відведення частини стоку Іртиша та Обі. Представники столичної інтелігенції організували цілу кампанію з доведення до розумів урядовців згубності для екології країни повороту річок.
14 серпня 1986 року відбулося спеціальне засідання Політбюро, у якому було вирішено припинити роботи пов'язані з поворотом сибірських річок на південь.
Источник: zefirka.net
