До 1986 року громадяни СРСР мало чого знали про радіацію. Звичайно, майже всім було відомо про злочинні бомбардування Хіросіми та Нагасакі, про дівчинку Сасакі та її паперових журавликів, про красуню японку з фільму «Москва, кохання моя», та про героїчного героя Баталова з картини «9 днів одного року». Але яких видів буває радіація і як вона діє людини і живі організми загалом, люди представляли досить щодо. Знали тільки, що від радіації нічого хорошого не варто очікувати.
Чорнобильська катастрофа трохи просвітила громадян щодо цього, але люди все одно досить відносно уявляли собі, що таке радіація. А отримана у школі інформація швидко тікала в невідомість. Тому спочатку короткий курс із видів радіації.
Усього виділяють три види природного радіоактивного випромінювання, що отримали свою назву за першими буквами грецького алфавіту.
Альфа-випромінювання являє собою потік так званих альфа-часток, які здебільшого є ядрами гелію.
Бета-випромінювання також є потік частинок, але цього разу високоенергетичних електронів.
Гамма-випромінювання – це один з видів електромагнітного випромінювання, що характеризується високою енергією та проникною здатністю.
З цих трьох видів перші два мають слабку проникність і небезпечні тільки при потраплянні всередину організму. А ось гамма-випромінювання має високу проникність, і здатне долати навіть пристойний шар свинцю. Воно вкрай небезпечне для живого.
Вплив радіації на організми
Вплив радіації (іонізуючого випромінювання) на живі організми вивчається трохи більше століття, вся справа в тому, що відкриття природного радіоактивного випромінювання, здійснене Анрі Беккерелем, відбулося в 1896 році. За цей час вдалося встановити, що в кожній точці нашої планети є природне радіоактивне тло, а найбільші шанси пережити глобальну термоядерну війну мають таргани. А також багато інших фактів.
Дія іонізуючого випромінювання позначається як на живих організмах, а й у неживої матерії. У неживих предметах це випромінювання здатне виривати атоми з вузлів кристалічних ґрат, іонізувати діелектрики (у результаті непровідні речовини часом переходять у розряд провідників), порушується радіозв'язок, змінюється хімічний склад речовини через запуск ланцюжка ядерних перетворень.
Складна молекулярна структура живих клітин чи вірусів піддається ще інтенсивнішому впливу іонізуючого випромінювання. Тут вчені розрізняють вплив на цитоплазмічні та ядерні (ті, що знаходяться в ядрі клітини) клітинні структури.
При пошкодженні клітинних структур страждають мітохондрії, лізосоми та ендоплазматична мережа, що призводить до променевого ураження клітини та може призвести до її загибелі. Ушкодження ядерних клітинних структур є ще небезпечнішим, оскільки насамперед ушкоджується ДНК. Це також може призвести як до загибелі самої клітини, так і її нащадків.
При впливі на клітину радіації, всередині неї починають руйнуватися ковалентні зв'язки, з'являються вільні радикали. Більшість маси тіла людини (та й тварин), приблизно 80%, посідає воду.
Під впливом іонізуючого випромінювання звична всім Н2О розпадається частини Н і ОН. Ці два вільні радикали вкрай хімічно активні, вони практично миттєво вступають у контакт з іншими молекулами організму, викликаючи в них незворотні зміни, які можуть призвести до загибелі клітини.
Поки пошкодження клітин незначні, можуть і відновитися. Приблизно те ж саме відбувається і з загиблими клітинами, завдяки клітинному поділу їм на зміну приходять інші. Але якщо вільні радикали ушкоджують багато нуклеотидів ДНК різних клітин, то нормальний процес клітинного поділу вже не може компенсувати втрати. Робота органів людини (інших живих організмів) перестає бути нормальною, різко погіршується здоров'я.
Кожна тканина має свою межу опромінення, яку вона може компенсувати. Але якщо ця межа перевищена, то в обов'язковому порядку розвиваються ефекти, що призводять до погіршення здоров'я. Але крім неминучих ефектів викликаних опроміненням (тканинних реакцій), є й стохастичні (випадкові) ефекти, ймовірність виникнення яких зростає зі збільшенням отриманої дози іонізуючого випромінювання.
До стохастичних ефектів належать ризик виникнення новоутворень (лейкоз, рак) або передачі спадкових захворювань. Саме випадкові ефекти і далися взнаки на житті дівчинки Сасакі з Хіросіми.
Садако Сасакі знаходилася всього за півтора кілометри від епіцентру вибуху в Хіросімі. Померла за 10 років від лейкемії, яка, швидше за все, стала наслідком радіаційного опромінення.
Дівчинка зазнала впливу ядерного удару, коли у віці 2 років і 7 місяців перебувала за півтора кілометра від епіцентру. До 11 років вона була звичайною цілком здоровою та фізично розвиненою. А потім у неї розвинулася лейкемія.
Источник: zefirka.net
