Руйнівний слід в історії людства залишили не лише війни та стихійні лиха – землетруси, повені, урагани. Величезними спустошеннями відзначилися пандемії та епідемії чуми. Хвороба, іменована чорною смертю, чорним мором, моровою виразкою, злою лихоманкою не раз робила згубні набіги на нашу планету. І щоразу кількість її жертв обчислювалася мільйонами людей.
Як епідемія чуми проникла до Росії 1770 року
За джерелами, що дійшли до нас, перша пандемія «чорної смерті», що охопила безліч країн, виникла в VI столітті в Єгипті («Юстиніанова чума»). Спалахи цього жахливого повального захворювання періодично повторювалися на різних континентах. Не оминула чума і російські землі, кілька разів відвідавши їх упродовж XIII-XIV століть. Тоді постраждали Новгород, Псков, Київ, Смоленськ, Чернігів. Але найбільший «урожай» морова виразка зібрала у Москві 1770-1771 роках, під час царювання Катерини II.
Можна сказати, що чума в'їхала до Першопрестольної на солдатських багнетах. У ході війни з Туреччиною російські частини опинилися на території Молдови, де тоді лютувала чума. У похідному житті немає часу на особисту гігієну; на біваках, як правило, панують скупченість та антисанітарія. Так солдати та офіцери ставали «транспортом» для бліх-носіїв чумної палички. Переносниками інфекції ставали також трофеї та іноземні товари. Чума швидко поширилася Україною, захопила Брянщину і Тверську область, а в грудні 1770-го перші її ознаки виявились у поранених у московському шпиталі на Введенських горах.
Яких заходів вживала влада, щоб локалізувати поширення чуми
Генерал-поручик Петро Єропкін./Фото: pbs.twimg.com
Московський губернатор Петро Салтиков розпорядився проводити всі відомі на той час дезінфекційні заходи: обкурювати приміщення ялівцевим димом, спалювати речі померлих, обробляти оцтом гроші та предмети побуту. Проте дієвих результатів це принесло, й у березні 1771 року розпорядженням імператриці всі повноваження боротьби з чумою було передано генерал-поручику Петру Єропкіну.
Але найбільш значний внесок у ліквідацію епідемії вніс опальний на той час лідер Катерини II граф Григорій Орлов, який одержав від імператриці необмежені повноваження.
Крім здійснення традиційних знезаражувальних заходів, з його ініціативи у столиці почали діяти санітарні загони, які забезпечують евакуацію хворих та поховання померлих у спеціально відведених місцях. Гвардійці Орлова припиняли мародерство та торгівлю пожитками померлих, не допускали значних скупчень людей. Вулиці очищалися від померлих людей, їхнє майно та будинки спалювалися. Осиротілих дітей направляли до спеціального притулку.
На околицях та за межею міста було засновано спеціальні карантинні лікарні. Лікарям поклали подвійну платню. Добровільно тим, хто звернувся за допомогою при виписці, видавалася солідна грошова та речова допомога. Громадянам, які приховували хворих, загрожувала вічна каторга, тоді як які донесли таких матеріально заохочувалися. Закрилися всі фабрики, вітальні і торговельні ряди регулярно обкурювалися ялівцем. Особлива увага приділялася стану божевільний та його жителів. Усього на заходи щодо локалізації чуми з казни було виділено 400 тисяч рублів.
Чому москвичі збунтувалися і вбили архієпископа Амвросія
Архієпископ Московський Амвросій./Фото: avatars.mds.yandex.net
Незважаючи на титанічні зусилля влади, смертельна недуга здавала свої позиції досить повільно. У розпачі люди були готові на будь-які безумства. Істерія, що охопила Москву, вилилася в низку трагічних кривавих подій, що отримали назву «Чумний бунт».
У вересні почали проводитись стихійні молебні перед іконою Боголюбської Божої Матері, яка була встановлена на стіні біля Варварських воріт Китай-міста. Це сталося після того, як хтось розпустив чутку про нібито пророче сон, у якому Богородиця поскаржилася на те, що біля її образу не спалюються свічки і не служаться молебні. Господь за це вирішив покарати віровідступників, обрушивши на них кам'яний дощ, але молитвами Заступниці пом'якшив покарання, наславши морову виразку.
Правлячий архієрей Амвросій (Зертіс-Каменський) категорично проти цього. Служіння молебнів у не призначеному для цього місці простими мирянами, тобто людьми, не одягненими в сан священика, він назвав богопротивним ганьбою. Крім того, Владика Амвросій побоювався, що збіг до ікони натовпів народу може сприяти подальшому поширенню епідемії. Тому він прийняв рішення перенести святий образ до розташованої неподалік церкви Кіра та Іоанна, а ящики для пожертв опечатати і передати до сирітського будинку.
Дізнавшись про це, Єропкін розпорядився змінити цільове призначення грошей, спрямувавши їх на боротьбу із чумою. Військова варта, що з'явилася біля ящиків з грошима, спровокувала народ на бунт. У натовпі залунали вигуки про те, що грабують Богородицю. Озброєний дрилем і камінням народ напав на військових. Кричали, що в усьому винен Амвросій. Бажаючи зганяти на ньому злість і розпач, народ кинувся до житла архієпископа в Чудовому монастирі. Попереджений Амвросій утік у Донський монастир, проте врятуватися йому не вдалося: розлючені бунтівники витягли його з церковного вівтаря, де архієпископ намагався втекти, і до смерті забили кілками.
Як вдалося придушити повстання, і хто покараний за «богомерзке позорище»
Заколотники не обмежилися погромом монастиря та вбивством архієпископа. Бунт покотився Москвою, виплеснувся на вулиці. Проти кількох тисяч божевільних городян влада могла виставити всього 130 гвардійців. Тому після того, як мирно домовитися з бунтівниками не вдалося, пішли гармати. Кілька сотень людей загинули, 250 людей було заарештовано, решта втекла. Слідство у справі про заколот та вбивство архієпископа Амвросія не змогло виявити конкретних призвідників заворушень. Однак для страхування бунтівників суд «призначив» винних. Четверо засудили до повішення, до шістдесяти підсудних застосували вирізання ніздрів, публічне биття батогом, посилання на каторжні роботи. Близько півтори сотні людей було відпущено на волю.
Процес над бунтівниками став поворотним моментом у судовій практиці держави Російського. До цього події існував негласний мораторій на страту, запроваджений під час правління Єлизавети Петрівни. Але «Чумний бунт» був настільки кричущим злочином, спрямованим проти священства, а значить, проти Бога, що Катерина II зважилася на повернення найвищої міри покарання.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/170320/45807/
Источник: zefirka.net
