У Радянському Союзі було чимало міст, які поступово перетворилися на примари. Одним із них є Іультин, який, хоч і не довго, але проіснував на Чукотці. Стрімко заснований великий промисловий населений пункт, так само швидко був покинутий своїми мешканцями. На піку його розвитку у ньому проживало понад п'ять тисяч осіб (приблизно 5200). Нині тут мешкають звірі, представники місцевої тварини дикого світу. Розташоване місто поблизу гори Івалтин, від якої і походить його назва.
Виникнення міста та його минуле
У СРСР Чукотський край вивчався і освоювався досить активно. Пов'язано це було з пошуками родовищ корисних копалин та залученням ув'язнених, які відбували покарання у ГУЛАГу.
У тридцять сьомому році геолог В. Міляєв на горі Івалтин (з чукотської мови перекладається як Довга Крижина) виявив великі поклади молібдену, олова та вольфраму.
Після одного року з моменту знахідки в це місце приїхали і перші будівельні бригади. На жаль, всі роботи з вивчення краю довелося згорнути через настання Другої Світової війни. Продовжили будівництво вже після війни.
У перших поселенців споруд було небагато – лише два фанерні будинки та ряд наметів, де проживали робітники. Їх теж була невелика кількість – сімдесят три особи. Поступово будівництво набирало обертів. Працювали тут переважно ув'язнені. 1946-го року з'явилося невелике селище під назвою Егвекінот і дорога тривалістю двісті кілометрів. Іультин був заснований у п'ятдесят третьому році на невеликій відстані від того місця, де зупинялися геологи. Ще через шість років, у 59-му, у місті було відкрито Гірничо-збагачувальний Комбінат ім. В. І. Леніна, який на той час є центром району.
Протягом короткого часу була організована найбільша міська інфраструктура, яка розвивалася дуже швидко. У ті роки промисловості держави були вкрай необхідні вольфрам, молібден та олово.
Місто швидко розвивалося і розширювалося. Незабаром про його існування знали у всіх регіонах великої країни. Тут були відкриті дитячий садок, навчальні заклади та клуби. Навіть збудували аеропорт. До 89-го року населення Іультіна становило п'ять тисяч осіб, а саме місто було визнане промисловим районним центром, розпочалося будівництво сучасної нової школи. Люди тут непогано заробляли і могли собі дозволити перельоти літаком раз-два на рік.
Занепад Іультіна, його закриття
Планувався подальший розвиток населеного пункту, розширення виробничої бази та вироблення готової сировини. Але всі задуми залишились у планах і не були реалізовані. Коли у Союзі Радянських Соціалістичних Республік розпочався розкол (91-й рік) підтримки держави підприємству не стало. Постачання з таких віддалених областей сировини стали невигідними з економічного погляду. У результаті рентабельність була знижена і комбінат просто закрили. Усі роботи, які тут проводяться, перетворилися на збиткові.
Спочатку селище продовжувало існувати, але згодом усі комунікації відрізали. Ближче до дев'яносто п'ятого року населенню нічого не залишалося, як кинути місто і поїхати. Останні селищні мешканці покинули місця свого проживання до двохтисячного року. Оскільки ніякі ремонтні роботи не проводилися, дорожні мости швидко стали непридатними, а саме місто стало привидом.
Місто сьогодні
Нині в Іультині є лише одна споруда, яку ще можна назвати напівживою. Це база дорожньої служби, яка займається обслуговуванням регіонального сезонного “автозимника” Егвекінот – Мис Шмідта.
Найцікавіше, що після виїзду останніх городян, які залишили власні будинки, місто так і залишилося абсолютно недоторканим. Він нагадує величну масивну пам'ятку часам і подіям, що давно пішли в минуле. Поспіхом тут було залишено все: будинки та квартири, дитячі садки та школи, автомобілі, величезний промисловий комбінат. Це як послання телеграма з минулої епохи.
Якщо відвідати місто-примара зараз, то можна відчути на собі період комунізму, його дихання, силу, велич переробних комбінатів. Щодо інфраструктури, то в цьому населеному пункті вона була набагато кращою, ніж в інших місцях Чукотки.
Бажаючим побачити Іультин на власні очі, доведеться добиратися самостійно по обхідних шляхах. Всі дороги і мости давно стали непридатними і небезпечні. Будинки поки що стоять, але потихеньку обвалюються, дороги заростають бур'янами, швидко перетворюючи колись пожвавлене місце на забуте та позакинуте місто зі статусом «привид».
Джерело: https://novate.ru/blogs/300320/53960/
Источник: zefirka.net
