Велика рукотворна річка в Лівії – це історія сміливої мрії та інженерного дива, втіленого посеред пустелі.
Уявіть собі країну, де кожен крапель води на вагу золота. І ось, у цій посушливій місцевості одна людина вирішує провести воду через сотні кілометрів пустелі. Цією людиною був Муаммар Каддафі.
Геологи були добре обізнані, що лівійська пустеля приховує під своїми пісками величезні запаси підземної води. Тому Каддафі вирішив використати підземні резервуари для забезпечення водою населених пунктів та сільськогосподарських угідь країни, що страждають від зневоднення.
Перший етап епічного проекту стартував 1984 року. Величезні труби, діаметром до чотирьох метрів, розпочинали свою дорогу з надр басейнів Сарір та Тазербо до міст на узбережжі.
Це були не просто труби, а артерії, що несуть життя в землю. До 1991 року перші потоки води досягли міст Бенгазі та Сірт, і це був лише початок.
Проект розвивався, охоплюючи нові регіони. Друга фаза, що почалася в 1991 році, тягла водні шляхи до Тріполі та інших прибережних міст. До 2000-х років третя фаза розширила мережі у центральні та південні частини країни.
Загалом було прокладено понад 4000 кілометрів трубопроводів — це як би прокласти дорогу від Лівії до Лондона!
Ці труби, пробираючись через пустелі, гори та долини, переносили до 6,5 мільйонів кубічних метрів води на день!
Вода, здобута з глибини до 500 метрів, прямувала в колодязі та резервуари, що живлять цілі міста та сільськогосподарські угіддя.
Величний проект мав розвиватися далі. Але настав сумнозвісний 2011 рік. Натовська авіація серйозно пошкодила водовід, мотивуючи це тим, що нібито в них ховалася бронетехніка урядових військ. На удар також зазнав завод із випуску труб.
Але найсильнішого удару по рукотворній річці завдала не натовська авіація, а тривала політична нестабільність, яка охопила країну після агресії західних країн. Політичні угруповання гризуться за владу, їм ніколи займатися підтримкою складної інфраструктури. Через неадекватне технічне обслуговування з ладу вийшла 101 свердловина з 479. Якщо нічого не змінити, то рукотворна річка перестане текти.
Але навіть зараз, будучи не в найкращому вигляді, вона залишається живим свідченням того, що людська воля та інженерне мистецтво здатні творити справжні чудеса там, де, начебто, це неможливо.
Цей проект — це не просто труби та насосні станції. Це символ боротьби та надії, віри в те, що навіть у найсуворішій пустелі можна створити оазис.
Майбутнє Великої рукотворної річки залежить від миру та стабільності в Лівії, від зусиль міжнародної спільноти та самих лівійців. Але вже зараз вона залишається живим свідченням того, як людська воля та інженерна майстерність здатні творити справжні дива навіть там, де, здавалося б, це неможливо.
Источник: zefirka.net
