Чи можна обзавестися власною країною, якщо ти не спадкоємець престолу, а лише кравець чи вчитель? Виявляється, світ знає такі випадки.
Губернатор наказав забути ці дурниці і повернути острів
Португалець Ренато Баррос був учителем. Але мріяв про інше. Шанс здійснити фантазію з'явився, коли на вечірці до нього долинув уривок розмови: багаті англійці продавали острів у португальській гавані Фуншал, який їм належав, практично за безцінь — $31 000. Не просто продавали, а мріяли його позбутися, але бажаючих поки не було. Ренато зрозумів: ось воно! Залишалася «дрібниця» – знайти гроші. Він продав усе, що міг, позичив і нарешті в 2007 році став власником крихітного острова, весь ландшафт якого був скелею і печерою — щастям! Баррос назвав його Королівством Понтіно, а себе королем Ренато.
Щоправда, губернатор Мадейри, до якого він вирушив із дипломатичним візитом, визнати нову державу відмовився, звелів забути ці дурниці й повернути острів, бо не дасть підключитися до електропостачання. Але безжурний Баррос поставив у своїх володіннях сонячну батарею і продовжував керувати Пантіно, населення якого налічувало всього чотирьох: він сам, дружина, син і дочка. Плюс до португальського у них у всіх був паспорт їхньої нової батьківщини.
Колишній вчитель щасливий: «Я можу бути ким хочу — це мрія, чи не так? Якщо я вирішу, що нам потрібний гімн, я можу його вибрати та змінити у будь-який час. Те саме і з моїм прапором — він може бути синім сьогодні та червоним завтра. Звичайно, моя могутність абсолютно лише тут, але тут я справжній володар».
Гра у королівство продовжується. На офіційному сайті Понтино повідомляється, що персональну аудієнцію Його Величності можна отримати, надіславши запит електронною поштою.
Три льотчики взяли в полон гарнізон
22-річний Сідні Коен, здійснюючи 12 червня 1943 рядовий розвідувальний виліт на легкому бомбардувальнику «Суордфіш», не підозрював, що цей день принесе йому королівський титул. Так само як його товариші, штурман Пітер Гейтс і стрілець-радист Леслі Райт, вирушаючи вранці разом із Коеном з бази на Мальті, ніяк не думали, що їм сьогодні доведеться втрьох взяти в полон чотиритисячне військо супротивника.
У повітрі трапилася неприємність: відмовили одночасно компасирація. Пальне закінчувалося. Екіпаж, що втратив орієнтацію, вирішив приземлитися на першому клаптику землі. Ним виявилася Лампедуза — невеликий острівець за 200 км на південь від Сицилії.
Приземлилися і побачили людей, що бігли до них, з білими ганчірками в руках. Попереду мчав хтось у капелюсі з пір'ям та шортах кольору хакі — мабуть, старший. Британські авіатори ледве розібрали, що кричать експансивні італійці. А коли розібрали – не повірили. Їм троє пропонували прийняти капітуляцію цілого гарнізону. Пізніше комендант острова підтвердив: їм пропонують заправитися та скоріше відлітати, щоб доставити союзному командуванню акт про здачу. Тоді їх, нарешті, перестануть бомбити.
Незабаром побоювання італійців стали зрозумілими. Не встиг “Суордфіш” злетіти, як у небі з'явилася дюжина британських літаків, вони обстрілювали злітну смугу! Коен, Гейтс і Райт говорили потім, що це був один із найнебезпечніших моментів за час їхньої служби. На щастя, усі залишилися цілими.
Вже ввечері того ж дня британські військові, які прибули на борту есмінця «Лукаут» на Лампедузу, прийняли 4400 полонених італійців і гарнізонне господарство: запаси боєприпасів, продовольства, неприступні бункери. Екіпаж «Суордфіша» миттєво прославився. Американські та англійські видання навперебій брали у них інтерв'ю. З легкої руки газети News Chronicle з'явився вираз “король Лампедузи”.
Особливо тріумфувала лондонська єврейська громада: юний Коен, колишній кравець, був їх єдиновірцем. Написана американським журналістом Семюелем Кларендорфом на ідиш п'єса «Король Лампедузи» витримала понад 300 вистав у єврейському театрі «Гран-пале». Сідні Коен залишився пілотом і після війни. Він загинув 1946 року в авіакатастрофі над Ла-Маншем. Але мюзикл про себе подивитися встиг.
Король та його друг – міністр пізніх сніданків
Американський винахідник, який вигадав самокат на гіроскопах (сегвей), Дін Кеймен заснував власне королівство з принципу. Він дуже любив свободу. А влада не дала йому побудувати без дозволу вітряк! І це у благословенних 1980-х! Неподобство. Довелося йому мати територію, де можна встановлювати свої правила.
Крихітний острів, розташований неподалік Лонг-Айленда, штат Нью-Йорк, має свій прапор, флот, валюту і гімн, написаний бродвейським режисером Полом Лазарусом, який очолює за сумісництвом міністерство пізніх сніданків. У королівстві також є міністр морозива та міністр кумівства. Хоча держава офіційно не визнана, її статус зміцнив колишній тоді президентом США Джордж Буш, який був у приятельських відносинах з винахідником: ним і Кейменом був підписаний «пакт про ненапад».
Звичайно, все це не більше, ніж забаганка відомої і багатої людини, але Дін стверджує, що «гра в королівство» — найкращий спосіб на якийсь час забути про справи і розслабитися.
Гарний вид на море та тихі сусіди
Двоє відставних військових, приятелі Педді Рой Бейтс та Ронан О'Рейлі, які мали проблеми із законом як радіопірати, шукали способи заробити. У полі їхнього зору потрапила морська платформа площею трохи більше квадратного кілометра — таких на початку 1940-х встановили кілька десятків уздовж берегової лінії Англії. На кожній розміщувався гарматно-зенітний комплекс, радіолокаційне обладнання та загін солдатів, який їх обслуговував.
Згодом плавучі форти демонтували, але той, що примітили друзі, був розташований поза компетенцією Великобританії (понад три морські милі від берега), тобто в нейтральних водах, і вцілів. Зброї, які були власністю ВМС, забрали, а платформу, що стирчить серед акваторії на двох колонах, прибрати, виходило, не мали права. Так вона і залишилася і почала називатися Рафс-Тауер — Хуліганська вежа.
Друзі вирішили, що екзотичне місце за певного оснащення цілком могло б залучати туристів. Але в 1966 році приятелі посварилися – Рой Бетс вирішив володіти «дійною коровою» один. Відставний майор підійшов до справи серйозно: назвав територію Principality of Sealand – Князівство Морської Землі, а себе монархом Роєм I.
Звісно, не все було гладко. Колишній приятель О'Рейлі, а також Великобританські ВМС спробували відбити захоплену територію, на якій Рой уже встиг поселити сім'ю та друзів у колишні армійські казарми. Але вороги були осоромлені: дружня команда нападу відбила, воювати з цивільними представниками військово-морських сил не стали. У 1968 році перемога була підтверджена і документально: суд Ессекс вирішив, що морська платформа Сіленд знаходиться поза юрисдикцією Великобританії і закони країни над нею не владні.
Незважаючи на окремі катаклізми: пожежа, яка знищила всі будівлі, спроба державного перевороту — Сіленд вистояв і зміцнів. Випускалися власні поштові марки, карбувалися монети, з'явилася своя конституція, прапор та гімн. Найясніша сім'я: сам Рой, княгиня Джоан, спадкоємець принц-регент Майкл I і дочка Пенелопа — розбагатіла. Дохід приносили гуртки, футболки, постери та інша рекламна продукція. Успішно йшла торгівля титулами, які за $316 міг придбати кожен бажаючий, і громадянством країни. Нарозхват йшли навіть фальшиві паспорти Сіленда, випуск яких налагодили якісь заповзятливі шахраї і встигли продати близько 150 000 $1000 за штуку. З 2000 по 2008 рік на платформі знаходилися сервери хостингової компанії HavenCo, що виплачує за оренду кругленьку суму.
У 1999 році князь зрікся престолу на користь сина і перебрався з дружиною в Англію – роки вже не ті, щоб жити на шматку бетону, що продувається всіма вітрами.
Взимку 2009 року було озвучено намір продати Сіленд за €750 млн. Територією, яка живе за своїми законами, зацікавився найбільший у світі BitTorrent-трекер The Pirate Bay («піратська бухта»), де більше 3 млн користувачів безкоштовно скачують піратське програмне забезпечення, музику, фільм і ви станете громадянином Сіленда! Але королівство так і залишилося у власності Майкла, який із властивим йому гумором стверджує, що там гарний краєвид на море та тихі сусіди.
Джерело: https://www.moya-planeta.ru/travel/view/kak_stat_korolem_esli_ochen_hochetsya_40877/
Источник: zefirka.net
