З якого віку ми здатні згадати себе, і чому саме з нього це питання цікавило, напевно, кожного. Не дивно, що відповідь на нього шукали багато вчених. Серед них – невролог Зігмунд Фрейд та психолог Герман Еббінгауз. Була своя теорія пам'яті і фізика Роберта Вуда. Але саме Фрейд запровадив термін «дитяча/дитяча амнезія».
Зазвичай окремі спогади про дитинство починаються приблизно з трьох років, а розгорнуті — з шести-семи. Щоправда, бувають винятки: іноді діти розповідають про події, що відбувалися з ними, коли їм не було й півтора року. Але в цьому випадку важко зрозуміти, чи пам'ятає дитина це сама, чи їй «допомогли» розповіді дорослих.
Так, Лев Толстой у повісті «Моє життя» писав, що пам'ятає себе з 10-денного віку, з хрестин: «Ось перші мої спогади. Я пов'язаний, мені хочеться випростати руки і я не можу цього зробити. Я кричу і плачу, і мені самому неприємний мій крик, але не можу зупинитися».
Роберт Вуд вважав, що дитячу пам'ять про подію можна закріпити за допомогою додаткових асоціацій. Щоб унеможливити вплив оповідань дорослих на спогади дитини, він поставив наступний досвід. Протягом тижня щодня ставив у камін статуетку собачки та клав їй на голову шматочок гарматного пороху. Тримаючи на колінах свою півторарічну онучку Елізабет, Вуд підпалював порох, і той яскраво спалахував. При цьому фізик говорив: “Це фази-вазі”. Коли внучці було близько п'яти, вона одного разу сказала: Фазі-вазі. На запитання Вуда, що це означає, відповіла: “Ви ставили собачку в камін і клали їй на голову вогонь”.
Втім, дитячі спогади ненадійні. Психолог Елізабет Лофтес підтвердила це експериментом: вигадала правдоподібну історію про переживання, яке залучені нею до досвіду добровольці нібито випробували в дитинстві, загубившись у супермаркеті. А для переконливості послалася на розповіді батьків. Зрозуміло, нічого такого батьки не говорили. У результаті 30% учасників експерименту визнали історію істинною, а деякі навіть докладно її «пригадали».
Л.М. Толстой у дитячі роки та у дорослому віці
Виходить, якщо людина прийняла вигадку, згодом вона просто доповнює чужу розповідь особистими внутрішніми образами та перестає відрізняти від реальних спогадів. Тому вивчати пам'ять дітей набагато складніше, ніж дорослих.
Фрейд вважав, що спогади «стираються», щоб витіснити перші переживання дитини. Травмою можуть бути як ранні моменти, пов'язані із пізнанням свого тіла, так і випадково підглянутий батьківський секс.
Вчені висувають інші версії. Друге пояснення більш матеріалістичне: у дитини не розвинений достатньо відділ мозку, відповідальний за запис спогадів, – гіпокамп. Цілком він формується до семи років і продовжує розвиватися в юності, саме тому дитинство та юність — ідеальний період для навчання. А у немовлят, на жаль, немає розумного інструменту для запису подій — немає й самого запису.
Пояснення третє: у всьому винні нервові клітини, що ростуть. Ми звикли говорити, що “нервові клітини не відновлюються”. Але раннє дитинство якраз час інтенсивного розвитку клітин головного мозку та формування нових структур із них. Щоправда, у ході цього розвитку частина колишніх структур стає непотрібною. Активно накопичуються свіжі спогади — і так само активно «стираються» старі, щоб не перевантажувати інформацією дитячий мозок, що поки не зміцнів. Все логічно: навіщо зберігати те, що, з погляду зростаючого організму, більше ніколи не знадобиться? Втім, є гіпотеза, що ранні спогади десь зберігаються, але доступу до них ми не маємо.
Пояснення четверте: здатність пам'ятати пов'язана в дітей із розвитком промови. Дитина запам'ятовує лише те, що може висловити словами; немає слів – немає спогадів. Діти, які пізно навчилися говорити, відтворюють менше подій, ніж їх говіркі однолітки.
Зрештою, ще одне пояснення: у всьому винні батьки, а нижня межа дитячої пам'яті визначається особливостями оточення. Доведено, що у різних країнах середній вік, у якому людина починає пам'ятати себе, відрізняється приблизно на два роки. Якщо в культурі країни прийнято цікавитися спогадами дитини та розмовляти з нею, розповідати сімейні перекази, історії, вона пам'ятає себе у молодшому віці. Якщо ж дитячі спогади нікого не цікавлять, дитина пам'ятатиме про себе набагато пізніше. Звідси висновок: якщо займатися з малюком, його пам'ять матиме більший обсяг.
Джерело: https://www.moya-planeta.ru/travel/view/pochemu_my_ne_pomnim_sebya_v_mladencheskom_vozraste_44701/
Источник: zefirka.net
