Бажаючи прискорити свою перемогу, німці мали план використати для цього й радянських військовополонених. Щоб завербувати червоноармійців у таборах, у хід йшли будь-які способи – від залякування голодом та непосильною роботою до обробки свідомості антирадянською пропагандою. Психологічне тиск і важке фізичне існування нерідко змушувало солдатів і офіцерів переходити бік ворога Червоної Армії. Деякі з них ставали чудовими виконавцями та вбивали свій народ. А деякі після висадки в тил ішли здаватися радянським частинам, не приховуючи вербування.
Особливості технології вербової роботи нацистів
Зараз не секрет, що Радянський Союз у перший рік війни ніс не лише великі людські втрати вбитими, а й втрачав мільйони солдатів із командирами через захоплення їхнього полону. Німецький історик, автор книги «Вони нам не товариші… Вермахт та радянські військовополонені у 1941-45 рр.» Крістіан Штрайт підрахував, що до кінця зими 1942 року в німецькому полоні було вбито, заморено голодом та хворобами близько 2 мільйонів радянських солдатів та офіцерів.
Ігноруючи Женевську Конвенцію про поводження з військовополоненими, яка набула чинності 19 червня 1931 року, фашисти свідомо прирікали червоноармійців на смерть, позбавляючи їхньої медичної допомоги та достатньої кількості їжі. Тяжкі фізичні та моральні умови радянським військовополоненим створювали не просто так, а з певною метою – завербувати психологічно розчавленого та знесиленого супротивника, щоб використовувати його у боротьбі проти Червоної Армії.
Вербувальна технологія, заснована на залякуванні та поневіряннях, приносила свої плоди, оскільки виснажені, морально ослаблені люди, часто йшли на співпрацю з нацистами, щоб тільки вирватися з концентраційного пекла. Однак невдовзі німці помітили, що тактика звичайної згоди на співпрацю малоефективна: багато новоспечених агентів після закидання в тил або здавались органам радянської влади, або просто переставали виходити на зв'язок.
Щоб підвищити якість вербування, німці почали застосовувати витонченіші методи. Одним із таких методів був – змусити червоноармійця стати зрадником, змусивши його видати важливі відомості про колишню частину. Інший поширений спосіб – зганьбити полоненого бійця, поширюючи хибні чутки про участь його, наприклад, у каральних операціях проти мирних громадян і партизанів.
Як проходила підготовка майбутніх агентів Абвера
Підготовкою завербованих військовополонених займалися розвідувальні школи, які створювалися на окупованих територіях СРСР. Викладачі та інструктори в таких школах складалися з співробітників служби безпеки (СД) та військової розвідки вермахту. Весь навчальний склад вільно говорив російською і був добре знайомий з реаліями Радянської країни, познайомившись і вивчивши їх ще до початку війни.
Основну частину нових агентів у школах навчали диверсійній справі – підривати мости, залізниці, лінії електропередачі, а також влаштовувати підриви ешелонів із живою силою, боєприпасами та військовою технікою. Крім цього, обов'язковою частиною програми була стройова підготовка, топографія, інженерна справа, стрибки з парашутом, вивчення структури та організації збройних сил СРСР.
Після закінчення школи формувалися диверсійні групи, а потім відбувалася зустріч їх учасників із вищими чинами німецької розвідки: німецькі офіцери перевіряли надійність та підготовленість агентів до майбутньої операції.
Як набирали бійців у «Особливе поєднання «Сива голова» (РННА)
Військовополонені були необхідні німцям як для розвідки й скоєння диверсій, але й організації, так званої Російської Національної Народної Армії (РННА). Набором солдатів для добровольчого батальйону РННА займалися спочатку російські емігранти з Берліна, і потім офіцери РННА, заслужили довіру справою і старанністю.
Для вибору військовополонених у створювану армію існувало кілька таборів. За описом одного з організаторів та керівників Російської Армії Костянтина Кроміаді, відбір у них здійснювався завжди за однією і тією ж налагодженою схемою. А саме: приймальник після приїзду показував підписане фельдмаршалом фон Клюге посвідчення. Після чого полонених вишиковували в ряд, вербувальник вимовляв перед ними агітаційну мову, і, якщо серед полонених перебували добровольці, їх заносили в спеціальний список і виводили за межі табору.
За нестачі добровольців військовополонених залякували, обіцяючи їм голодну смерть і непосильну роботу в таборах. Іноді йшла ідеологічна пропаганда, присмачена провокаційними питаннями з антирадянським ухилом. Наприклад: Що вам дасть боротьба за колгоспи? Ви хочете боротися за радянські концтабори? Той чи інший метод зазвичай спрацьовували, і вербувальник отримував необхідну кількість майбутніх солдатів РННА.
Чому в Sonderverband Graukopf (РННА) не набирали льотчиків та танкістів
Якщо спочатку бажаючих в РННА набирали, не звертаючи уваги на рід військ, в яких перебували військовополонені, то пізніше представники білої еміграції відмовлялися приймати танкістів і льотчиків. Пояснювалося це ідеологічною ненадійністю радянських офіцерів та бійців, які служили раніше у військово-повітряних силах та танкових частинах. За словами історика С. Г. Чуєва: «Якщо у списку після відбору придатних кандидатів, траплялися танкісти та льотчики, то їх відсіювали стразу. Білоемігранти не довіряли їм, вважаючи, що ці роди військ складаються виключно з вірних радянському ладу комуністів і комсомольців».
У керівництва РННА були підстави вважати, що після прибуття в Осінторф – місце формування нової армії – колишні пілоти та танкісти почнуть потай вести антинацистську пропаганду. Щоб убезпечити контингент від деструктуючого впливу цієї категорії військовополонених, у штабі Російської Армії вирішили посилити правила вербування добровольців у таборах. Втім, з ходом війни ці обмеження дотримувалися не так пунктуально, як спочатку – для деяких полонених льотчиків і танкістів робилися винятки.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/040420/45988/
Источник: zefirka.net
