Звичай копати могилу завглибшки два метри з'явився в Росії досить давно. Звідки взялася саме ця цифра?
Указ лондонського мера
Зазвичай усе, що пов'язане з похороном і поминанням покійних, регламентується релігійними нормами.
Але іноді в усталені століттями ритуали втручаються історичні події та рішення політиків.
Так сталося й із правилом ховати померлих на глибині двох метрів.
У Європі вирувала чума. Зрозуміти її причини люди тоді були не в змозі. Але вже інтуїція та досвід підказували, що стикатися з хворими та тілами померлих не варто.
Європейці почали спалювати речі покійників та виморочні будинки.
У розпал Великої чуми в Англії влада вже розуміла — потрібні будь-які заходи для скорочення кількості хворих. Адже до вересня 1655 року кількість померлих у Лондоні досягала 7000 чоловік на тиждень, за звичайного рівня 300.
Король утік. Але лондонський мер Джон Лоуренс залишився на своїй посаді і робив усе, щоб хоч якось підтримувати лад у місті.
Спеціальні команди, організовані Лоуренсом, проводили масові поховання. Інтуїтивно розуміючи, що трупи можуть бути джерелом проблем, мер видає офіційний указ: копати могили глибше, мінімум “six feet under”. Англійський фут був трохи більше 30 см, тому встановилося правило: могила не менше 180-200 см завглибшки.
Так уперше в історії Європи з'явилася чітка законодавча норма щодо правил поховання померлих.
Принцип “на шість футів нижче” потім поширився по всій Англії та її домініонів. Вираз став стійким, англійці використовують його із значенням: «те, що померло і поховано».
Петро Перший та європейські норми
Великий цар-реформатор прагнув упорядкувати всі сторони життя Росії, багато в чому привносячи європеїзовані звичаї.
Для Петра був дрібниць, він вникав у всі деталі життя і побуту росіян.
Після Європою він встановлює принцип глибоких могил. За указом Петра вони мали бути щонайменше трьох аршин. Указ про це, підписаний царем в 1723 став у Росії першою законодавчою нормою, що стосується похоронних обрядів. Цар мав ту саму мету, що й лондонський мер — запобігти моровим пошестям. До відкриттів медиків XIX-XX століть вважалося, що хвороби можуть бути спричинені земними випарами на місцях поховань.
Російський аршин дорівнював 70 см, тому глибина могили мала бути трохи більше двох метрів.
Петровський указ дотримувалися вкрай погано. Але у правоті царя переконалися під час епідемії чуми 1771 року. Погана організація похоронної справи стала очевидною. Тому на початку XIX століття Олександр Перший підтвердив дію указу та встановив міру покарання за неналежну глибину могил.
Звичайно, ні тоді, ні зараз ніхто з лінійкою біля могили не стоїть і з точністю до сантиметра не вимірює глибини.
Скопщики орієнтувалися на середнє чоловіче зростання. Якщо людину, яка копає могилу, вже не видно над її краєм, то це приблизно два метри. Така глибина вважається достатньою, але копщик ще може без проблем вибратися з могили самостійно.
Законодавчо в сучасній Росії немає чіткої норми – скільки має бути могила завглибшки. ГОСТ допускає варіації глибини від 150 см до 220 см при метровій ширині та двометровій довжині. Санітарні правила більшу увагу приділяють сухості та непідтоплюваності територій для цвинтарів.
А як у інших країнах?
Принцип двометрової глибини могил закріпився в Англії та Росії.
В інших країнах встановлювалися інші норми.
У густонаселених містах середньовічної Європи могили могли копати і набагато глибше. Це робилося для того, щоб поверх одного померлого потім можна було в тугішу могилу поховати його близьких. Коли глибина закінчувалася, землю могли насипати зверху, поступово піднімаючи рівень цвинтаря.
Багаті та знатні європейці могилам віддавали перевагу склепам або саркофагам.
У США норму глибини могили встановлено в кожному штаті свою — від 120 до 400 метрів.
У мусульманських країнах могили копають ширші. Це пов'язано зі звичаєм ховати людину, сидячи обличчям до Мекки. Над його головою буде близько 100-120 см. Могила буде практично без пагорба.
В Азії перевага надається кремації, тож могил немає.
Звичай спалення в ритуальному човні слідували і вікінги.
В умовах Крайньої Півночі та вічної мерзлоти тіло залишають до весни в заморозку, а потім видовбають неглибоку могилу.
Є народи, які не ховають своїх небіжчиків, а вивішують труни на скелях чи деревах поза досяжністю для падальників.
Источник: zefirka.net
