З дорогами у Росії завжди було непросто, як і з логістикою загалом. Забезпечення країни якісними дорогами вважалося складним завданням з низки причин. До XIX століття дорожнє покриття в імперії робилося переважно з каменів.
Однак уже до середини століття в країні масово стали переходити на інший матеріал – дерево, а то й зовсім опинялися від будь-якого покриття, просто добре утрамбовуючи землю.
Заради справедливості слід відразу зазначити, що дерев'яні дороги в Росії (і не тільки) робили і до 19 століття. Правда, в більшості випадків хоч дещо представницькою якістю і прямотою покриття вони не відрізнялися, були вкрай незручними і не дуже гарними.
Наша ж мова піде про знамениті торцеві бруківки. Винахід це справді російське. Своєю появою торцеві бруківки завдячують вітчизняному інженеру Гур'єву.
Торцеві бруківки почали з'являтися ще першій половині ХІХ століття. До цього робилися переважно бруківки. Однак вони були вкрай незручні. Пасажирів в екіпажах, які проїжджали такими дорогами, постійно трясло.
Але найголовніше, кам'яні бруківки були дуже шумними і слизькими. Саме тому Гур'єв вирішив, що найкращим варіантом для великих міст стане перехід від каменю до дерева.
Перші торцеві бруківки з'явилися у Санкт-Петербурзі. Як експеримент влада розпорядилася застелити на новий зразок дві вулиці. Експеримент виявився вдалим. Через війну таких мостових ставало лише більше, зокрема у інших містах країни, включаючи Москву.
Досвід навіть перейняли за кордоном. Подібні дороги почали робити у Франції та Англії. У самій Росії торцеві бруківки зберігалися аж до 30 років XX століття. Довгий час у Санкт-Петербурзі дерев'яним був весь Невський проспект.
Ще однією важливою перевагою нових бруківок було те, що матеріал для них діставався досить легко. Найчастіше використовували болванки із сосни (вони найменше розколюються).
Дерев'яні торці встановлювалися в землю, а проміжки між ними заливались бітумом та сумішшю вару з антраценовим маслом. По краях бруківка зашпаровувалась глиною і смолою. Служила така конструкція 3-4 роки.
Проте були такий спосіб мощення і свої мінуси. У тих місцях, де траплялися паводки чи повені, дерев'яні болванки часто спливали. Крім того, дерево чудово вбирало і накопичувало різні запахи. У тому числі запах кінського гною.
Зрештою, мостові ночами просто розбирали місцеві жителі, яким треба було видобути дерева для розтопки печей.
Источник: zefirka.net
