1950-ті стали справжніми лихими роками, в галузі ядерних технологій. Через півтора десятиліття після Хіросіми і Нагасакі вчені почали міркувати над питанням, як би пристосувати цю жахливу енергію до мирних цілей. Враховуючи, що атомна бомба розглядалася, в тому числі як альтернатива динаміту, то логічно виникла ідея: створити за допомогою таких бомб тягу космічного корабля? Так народився проект “Оріон”.
Якщо відкинути етичні та політичні складові, випадання ядерних опадів та опромінення екіпажу, сам принцип звучав досить здорово. Напрямок був настільки перспективним, що ретельно вивчався урядом США.
Атом для миру
Коли звичайна людина бачить грибоподібну хмару атомного вибуху, спостерігає за миттєвим знищенням цілих міст, то її охоплює панічний жах. Але дехто помічає й інший бік медалі. Зрештою, енергія, що виділяється при розподілі атома, залишається енергією. Її набагато більше, ніж у результаті хімічного згоряння. І цю енергію цілком можливо використовувати у мирних цілях.
Таку ідею одним із перших висловив фізик-теоретик Фрімен Дайсон, який був не самотнім у своїх припущеннях. Корнеліус Еверетт та Станіслав Улам, активні учасники Манхеттенського проекту, ще 1944 р. провели перше серйозне дослідження використання атомної енергії для запуску ракет у космос.
У 1950-х роках президент Ейзенхауер представив план: “Атом для миру”. І нехай тоді передбачалося, що найкраще застосування атомної енергії, це військові цілі, то була перша спроба перенаправити ядерну технологію для цивільних потреб.
Поки американці міркували та прикидали, Радянський Союз вивів на орбіту свій перший супутник. Сполучені Штати були шоковані. До цього вони сприймали СРСР як технічну глушину. Крім того, мало хто вірив у безневинність радянської космічної програми. У відповідь США терміново активізували роботу НАСА, ВПС США та Агентства перспективних досліджень (ARPA).
Проект «Оріон»
Космічний корабель повинен був здатний доставити команду з 60 чоловік до будь-якої планет Сонячної системи, а в перспективі і до найближчих зірок. Але яким чином?
Ідея була простою та привабливою. Принаймні на папері. Під космічним кораблем розміщується міцна пластина, яка буде штовхачем. Ядерний заряд подається під штовхач та відбувається вибух. Завдяки ударній хвилі корабель піднімається у повітря.
Зрозуміло, що одного вибуху буде недостатньо, тому їх має бути кілька. Скільки? Розрахунки показали, що для виведення корабля в космос потрібно 800 (!) бомб, розміром з легковий автомобіль. Вони будуть вибухати з частотою раз на секунду, надаючи космічному апарату необхідних імпульсів.
Величезна швидкість, яку генерували всі ці вибухи, легко могла вивести корабель межі земного тяжіння. Досягши космічного простору, апарат зберіг би отриманий розгін, а кожен новий поштовх лише прискорював би подальший рух. Президент Кеннеді закликав висадитися на Місяць до кінця 1960-х років. Автори проекту «Оріон» мали на той час бути вже біля Сатурна.
Очевидні недоліки програми
Америка ніколи не шкодувала коштів на свою науку, аби не відстати від СРСР. Однак є речі, які складно виправити, навіть із дуже великими грошима. До таких, наприклад, відносяться радіоактивні опади, які утворюються після низки вибухів восьми сотень атомних бомб.
Були й інші заперечення. Що станеться, якщо станеться аварія, і модуль із цими сотнями бомб рвоне цілком? Далі питання з екіпажем. При кожному вибуху астронавти отримуватимуть 700 рад випромінювання. Чи довго вони так протримаються?
Команда «Оріона» розраховувала, що колись у майбутньому буде винайдено «чисту» атомну бомбу, яка не заливатиме все навколо радіацією. На жаль, такого не сталося. У міру розкручування маховика холодної війни все більше людей побоювалися ядерних вибухів. Тому проект швидко втратив популярність і 1965 р. був закритий.
Чи може повернутися “Оріон”?
У відповідь на запуск чергового радянського супутника в 1961 р. збори американських учених, військових та експертів випустили доповідь, в якій говорилося: «Ядерна тяга може більш ніж удвічі прискорити рух космічного апарату, порівняно зі звичайним паливом. Це дозволило б проводити дослідження Сонячної системи у справді величезних масштабах».
Саме така можливість приваблює уми вчених та інженерів.
Враховуючи, що найближчим десятиліттям люди планують повернутися на Місяць, влаштувати регулярне повідомлення з Марсом, почати видобуток корисних копалин на астероїдах, проблему з ядерним випромінюванням все одно доведеться якось вирішувати. Якщо це станеться, то мрії людства про підкорення космосу перестануть бути такими вже фантазіями.
Можливо, подібний корабель буде збудовано і запущено поза межами Землі, щоб не створювати загрози населенню. А замість екіпажу посадять роботів, байдужих до розгулу радіації довкола. Тож проект «Оріон» рано списувати в брухт. Можливо, він зіграє свою роль.
Источник: zefirka.net
