Ілюстрацію згенеровано штучним інтелектом Nano Banana Pro.
Суперечки з цього приводу виникають з певною періодичністю. І можна було б зрозуміти, якби про це замислювалися люди поважного віку (80+), але ж вагання з’являються навіть у 40-50 років, а серед 60-70-річних тих, хто має сумніви, ще більше.
Головних аргументів три:
- На пенсії мені не вистачатиме коштів на улюбленця.
- На пенсії в мене не буде сил піклуватися про тварину.
- Моєї тривалості життя може не вистачити на весь термін життя вихованця.
Перший аргумент зазвичай стосується тих, хто орієнтується на ціну харчування. По суті, витрати дуже різняться залежно від тварини: утримання кота на якісному харчуванні обходиться в середньому 500-900 гривень на місяць, невеликої собаки — 700-1200 гривень, а для собаки середніх габаритів ця сума легко доходить до 1100-1600 гривень і більше. Безумовно, маючи прибуток, вищий за середній, такі суми сприймаються по-іншому, ніж при отриманні звичайної пенсії, тому фінансовий довід цілком обґрунтований.
Однак питання не тільки в харчуванні. Звичайні відвідування ветеринара коштують 500-800 гривень за один раз, а лікування чи обстеження в разі проблем зі здоров’ям можуть вимагати значно більших і непередбачених витрат.
Собака, в залежності від породи, живе приблизно 10-16 років. Кіт може прожити і більше 20. Багато хто вже в 40 років вважає, що після закінчення цього часу стане зовсім безпорадним, хоча багато хто зберігає значну фізичну активність як мінімум до 75 років.
На пенсії у багатьох людей відкриваються нові можливості: можна нарешті повноцінно висипатися, більше гуляти, менше напружуватися фізично і психологічно (а це сильно вимотує). Саме тоді з’являється більше часу на улюблені заняття, в тому числі на спілкування з собакою, кішкою чи іншими домашніми тваринами.
Звичайно, багато що залежить від фізичного стану людини, а також від наявності дітей і онуків, які готові при потребі надати допомогу.
Якщо це невеликий домашній песик, проблем нібито менше: він може використовувати лоток, як кіт. Однак і такі тварини також потребують регулярних прогулянок для соціалізації та фізичного навантаження. Крім того, є ще й грумінг (підстригання, догляд за шерстю), забави і постійна увага. Для людини з невеликою кількістю енергії це може стати обтяжливим.
Якщо у вас є сили і бажання, не варто відмовляти собі в задоволенні спілкування з тваринами, зважаючи тільки на свій вік. Тим більше, що неможливо точно передбачити тривалість свого життя — можна тільки робити припущення.
А щоб почувати себе спокійно за долю свого кота чи собаки, варто заздалегідь поговорити з родичами і друзями і подумати, кому в разі чого можна буде передати улюбленця. Це важливо для власників будь-якого віку.
Отже, вік, після якого не варто заводити тварину, — це той, коли цього просто не хочеться або немає ні фізичної, ні фінансової можливості.
Поділитися