
Так і почалося нове кішки життя. Щоправда, сама кішка виглядала спочатку не надто симпатично, чи голодувала у колишніх “господарів”, чи натерпілася в під’їздах. Око довелося трохи лікувати краплями, але, на щастя, він швидко пройшов.

Спочатку я думала так: зараз її відгодуємо, приведемо до ладу, тоді й шукатимемо нових господарів. Але потім я побачила дещо…
Невеликий відступ: я маю досить дорослий (16 років) кіт. Майже пенсіонер. Колись у нього був рідний дядечко-кіт, який теж жив у нас, але той, на жаль, пішов на веселку кілька років тому. Втративши родича, мій кіт став таким собі одинаком. З іншими котами ладити перестав, дедалі більше один чи з людьми, але люди, звісно, не можуть бути поруч постійно — то робота, то справи.
Так ось. Через день чи два після того, як ми витягли кошеня з під’їзду, я побачила таку картину:

Кошеня притискалося до мого кота, а той навіть вухом не повів, хоча раніше за всіх інших котів сердито відштовхував і навіть шипіл на них. А малу ось не відштовхнув — навпаки, наче взяв її під свою опіку.



Іноді, щоправда, траплялися деякі осічки.

Але в цілому все йшло дуже добре, і у кішки, яку незабаром назвали Піксі (на честь відомої Піксі, так-так), з’явилися дві небайдужі папки — Персик і Джек.

А далі, загалом, і говорити вже нема чого. Час минав, і Пікся потихеньку обростала новою шерстю і перетворювалася на гарну кішку.
На фото ниже ей примерно… Ну, где-то месяца три, кажется.

А це – сімейне фото:

Потім, правда, був черговий переїзд, але це анітрохи не зашкодило їхній котячій дружбі:

Ось фото до та після. Минув майже рік, але вони знайшли один одного і тепер завжди поряд.

Доповнення: той момент, коли тобі підкинули дитину, а ти вже надто старий для цього…

