Навіть у рамках дивовижного світу австралійських ссавців сумчастий кріт виглядає чимось неймовірним. Істота, позбавлена вух і зору, вкрита густим шаром хутра, у якого замість передніх лап щось нагадує клешні крабів і яке може жити тільки під землею, здатне налякати будь-кого. Неможливо уявити, як цей звір із такими фізіологічними особливостями взагалі виживає у дикій природі. У зовнішній зовнішності крота складно дізнатися родича кенгуру або опоссума, а тим часом він теж відноситься до сумчастих.
Ці тварини відокремилися від інших родичів близько 50 мільйонів років тому, і з того часу цей рід сумчастих розвивався ізольовано. Поступово тварини пішли під землю і зайняли в екосистемі Австралії ту саму нішу, яку займають плацентарні ссавці з кротових і землекопових сімейства на інших континентах. Вражаюча схожість зовнішнього вигляду австралійських кротів із златокротами, що мешкають в Африці, є прикладом конвергентної еволюції. Результатом цього процесу є подібність будови тіла та способу життя у тварин, що мешкають в однакових природних умовах, але при цьому дуже далекі один від одного генетично.
Сумчасті кроти в Австралії розділені на два дуже схожі види і мешкають у посушливих регіонах центральної та західної частин континенту. Також як і плацентарні кроти, вони мають невеликі розміри та харчуються дрібними підземними тваринами. Їхня вага не перевищує 100 грамів, а розміри особин становлять не більше 20 сантиметрів. Вовна у австралійських кротів дуже густа і м’яка, теплих відтінків, які непомітні на тлі пустелі австралійського ландшафту. Вони рідко риють глибокі нори та проходи, переважно мешкаючи біля поверхні землі на глибині до 10 сантиметрів. У пошуках видобутку можуть виходити і поверхню, але кроти дуже активні і рухливі, у разі небезпеки миттєво зариваються у грунт. Почасти з цієї причини вченим досі мало відомо про цих тварин.
Очі та вуха крота, а точніше те, що від них залишилося в результаті еволюції, заховані під шкірою та хутром, тому їх не видно зовні. Слухові отвори, звичайно, є, як і зорові нерви, які, втім, майже не розвинені. Ні кришталиків, ні зіниці їхні очі не мають — все це зникло через непотрібність, адже під землею не так важливий зір, а вразливі очі необхідно якось захищати під час постійного перебування в піщаному ґрунті.
На окрему увагу заслуговують передні кінцівки цих звірів. Пазурі на 3 та 4 пальцях у них трансформувалися у неймовірні трикутні пластини, призначені для того, щоб ефективно рити землю. Вони швидше нагадують клішні крабів, ніж кінцівки ссавців. Задні лапки теж мають міцні пазурі, за допомогою яких видаляється зайва земля при копанні нових проходів. Ніс кротів має щільну рогову пластину, за допомогою якої можна розсувати ґрунт, не ушкоджуючи м’які тканини.
Сьогодні ці звірята, як і решта фауни Австралії, страждають від присутності кішок і диких собак. Їх природне довкілля займають автомобільні траси і пасовища для великої рогатої худоби, які ущільнюють грунт і суттєво ускладнюють життя кротам. Скільки їх залишилося на даний момент, незрозуміло, тому що про ці незвичайні звірята відомо дуже мало.
nye-sumchatye-krot