Після розлучення я почувалася, наче кошеня, яке кинули у річку. Хоча я й стрибнула туди сама, вибору не було — мусила вибиратися. Це було неймовірно важко, і часом здавалося, що я переоцінила свої сили. Але планів на життя було занадто багато, щоб опускати руки, тим паче, що на руках був трирічний син.
Бути усвідомленою
Коли залишаєшся наодинці з життям, попри те, що ти мати і тобі 26 років, іноді почуваєшся безпорадною дитиною. Внутрішніх ресурсів обмаль, і надзвичайно важливо правильно їх використовувати.
Для цього потрібно постійно спілкуватися з собою. Я навчилася ставити собі запитання:
- Про дії: навіщо це робити, що буде далі.
- Про мотивацію: чому я це роблю, кому це вигідно.
- Про почуття: чому я це відчуваю.
Необхідно бути чесною з собою і намагатися дістатися суті. Це дуже допомагає відкинути все зайве і зосередитися на головному.
Найважливіший висновок, до якого я дійшла: усі відповіді на мої запитання — лише в мені. І потрібно прислухатися до себе, а не до думки оточення.
Розставити пріоритети
Я зрозуміла, що найважливіше у моєму житті — це я сама. Навіть не мій син, а я. І доки я не навчуся бути щасливою сама по собі, ніхто навколо мене не буде щасливим. Мій син теж. І головним питанням при прийнятті рішень стало: «Чи буду я від цього щасливою?».
Після цього, за спаданням важливості, я приділяла увагу сину, роботі, побудові нових стосунків.
Три-чотирирічна дитина поки що не ідентифікує себе як особистість, вона ототожнює себе з батьками (найчастіше з матір’ю), їхнім настроєм і ставленням. Якщо мама щаслива — щаслива й дитина, якщо мама втомлена і сумна — дитина теж нервує.
Робота була важливішою за нові стосунки, тому що вона вже була, а стосунків не було. До того ж, робота давала засоби для існування та можливість частіше робити себе щасливішою.
Побудові нових стосунків я теж приділяла увагу. Ходила на побачення. Я хотіла і прагнула знову вийти заміж, але не за кого-небудь, а за гідного чоловіка, з яким я буду щасливою.
Скласти карту-план своїх бажань
Коли я навчилася ставити собі правильні запитання та розставляти пріоритети, мені потрібно було зібрати все це розуміння в одному місці та скласти загальну картину.
Так з’явилася моя карта-план. Я розділила великий аркуш паперу на зони за пріоритетами:
- Я і моя зовнішність
- Я і моє самопочуття
- Я і мій син
- Я і моя робота
- Я і мої стосунки
У цих зонах я написала, чого хочу і що мені потрібно для цього робити.
Зосередитися слід не на зовнішніх факторах, а на внутрішніх. Якщо ми пишемо про стосунки з дитиною чи чоловіком, ми пишемо, як ми почуваємося в цих стосунках, яка наша роль, що ми даємо і що отримуємо.
Цілі мають бути орієнтовані на ваші блага і не впливати на життя оточення. Ви не можете нікого змусити полюбити вас, слухатися вас, взяти на роботу. Але ви можете стати людиною, яку обов’язково полюблять, вважатимуть авторитетом і захочуть взяти на роботу.
У мене в житті все збулося, крім зони «я і моя робота», тому що там я писала, якою має бути сама робота, а не я на роботі. І писала дуже абстрактні речі, які теж збулися, але не так, як я б хотіла.
Дисциплінувати себе
Дисциплінувати себе — не означає обмежувати. Це означає просуватися до своєї мети. Якщо бракує мотивації, щоб просуватися до мети, отже, потрібно переглянути свою мету.
Наприклад, ви хочете позбутися зайвих кілограмів, але не можете відмовитися від солодкого. Це означає, що ваша мета — не схуднути, щоб подобатися самій собі, а щось інше. Визнання, лайки в соцмережах, увага чоловіків, заздрість подруг чи щось іще. Знайдіть справжню мету.
Коли ми справді чогось хочемо, ми робимо все для досягнення мети. Є миттєві бажання, що формуються на емоціях. Небезпечно ухвалювати рішення на основі цих емоцій. Тут знадобиться самодисципліна.
Я можу захотіти з’їсти тістечко, бо воно таке гарне, таке смачне і так пасуватиме до чаю чи кави! Але спочатку я поставлю собі запитання: «Якщо я з’їм це тістечко, я стану щасливішою? Це тістечко щось змінить у мені? Чи ці зміни мені на користь? Зараз? Завтра?». За допомогою цих запитань я дисципліную себе — повертаю себе до усвідомлення своїх цілей, і вже потім ухвалюю рішення.
Шлях, який я пройшла
Багато чого сталося зі мною: і доброго, і поганого. Але це сталося, бо я діяла. Я не могла дозволити собі плисти за течією і чекати, куди мене приб’є.
Життя не зупиняється ні на хвилину. І починати його жити можна і потрібно просто зараз, а не чекати, коли «виплачу кредит», «схудну», «зустріну чоловіка мрії».
Життя — це не те, що у вас є, а те, що ви відчуваєте від того, що у вас є. Життя — це ваші відчуття. Якщо зосередитися на них, то легко стати щасливою прямо зараз.
Практично все, чого я бажала, збулося. Я не стрибала вище голови, і мені потрібна була просто база, щоб твердо стояти на ногах. І в мене вийшло. Я ділюся своїм досвідом, щоб і ви щось взяли з нього для себе.