Світ такий великий і повний цікавинок, що часом лякає. Щоб легше засвоювати цю нескінченну інформацію, її варто розбивати на невеликі, зручні шматочки. Саме тому ми зібрали найцікавіші пости з Instagram-сторінки, присвяченої крутим фактам та фотографіям. Готуйтеся до захопливої подорожі світом знань!
Навчання нового може здатися спробою запам’ятати кожну хвилю в океані. Наш мозок реагує так, бо робоча пам’ять, яка допомагає нам утримувати інформацію, може опрацьовувати лише обмежену кількість даних одночасно. Ще у 1956 році психолог Джордж Міллер виявив, що людина може утримувати в голові приблизно сім елементів, перш ніж почне щось забувати. Ця ідея згодом розвинулася в концепцію “чанкування” (chunking), яка пояснює, чому ми розбиваємо телефонні номери на групи цифр. Коли ви розумієте, що ваш мозок не може охопити цілий предмет одразу, відчуття перевантаження перестає бути особистою поразкою і стає просто біологічною особливістю.
Важливим є не тільки обсяг інформації, але й час її сприйняття. Німецький психолог Герман Еббінгауз ще у 1885 році проводив експерименти з вивченням часу забування безглуздих складів. Він виявив, що без повторення нова інформація швидко зникає з пам’яті, часто вже за кілька днів. Однак, повторення інформації через певні проміжки часу “скидає” цей процес і сповільнює забування. Саме тому додатки для вивчення слів, побудовані на принципах інтервального повторення, стали такими популярними серед тих, хто вивчає мови або готується до складних іспитів.
Ця теорія має свою назву і в освітній сфері – теорія когнітивного навантаження, розроблена дослідником Джоном Свеллером. Вона пояснює, чому спроба запам’ятати десять нових концепцій за один раз часто призводить до протилежного результату. Якщо надати робочій пам’яті занадто багато інформації, щось обов’язково буде втрачено, найімовірніше – здатність запам’ятати її пізніше. Рішення просте: розбивайте великі теми на менші частини і дайте кожній частині “осісти”, перш ніж переходити до наступної. Це схоже не на пиття з пожежного шланга, а на повільне споживання води з чашки.
Цікавість також виявляється ефективним інструментом для полегшення навчання. Економіст і психолог Джордж Льовенштейн висунув теорію інформаційної прогалини, згідно з якою цікавість виникає, коли ми помічаємо розрив між тим, що ми знаємо, і тим, що хочемо знати. Ця прогалина викликає дискомфорт, який спонукає наш мозок активно шукати відповіді. Тому добре поставлене запитання може зацікавити значно більше, ніж довгий текст підручника. Цікавість до космосу рідко починається з орбітальної механіки, найчастіше вона виникає з простих запитань: “Чому небо синє?” або “Як сплять астронавти в невагомості?”.
Ще один метод, якому можна навчитися у нобелівського лауреата: якщо ви не можете пояснити ідею простими словами, ви, ймовірно, не до кінця її розумієте. Ця техніка, відома як техніка Фейнмана, пропонує пояснювати нову концепцію так, ніби ви навчаєте допитливого дванадцятирічного підлітка. Місця, де ваше пояснення “спотикається”, вказують на прогалини у вашому розумінні, які варто заповнити.
Все це не зменшує обсягу знань. Світ залишається величезним і дивовижним. Змінюється лише ваш підхід до нього. Розбивайте інформацію, чергуйте повторення, підтримуйте цікавість і хваліть себе за кожен маленький шматочок знань, який ви здобуваєте. Адже навчання – це, зрештою, лише один цікавий факт за раз.
За матеріалами: www.boredpanda.com