Колись, у 70-х, кінотеатри мали особливу конструкцію: сидіння йшли одним рівнем, що часто перетворювало перегляд фільму на справжнє випробування. Особливо, якщо попереду хтось сідав занадто високий або схиляв голову. Глядачі з задніх рядів нерідко просили сусідів трохи “опуститися” або знімали головні убори. Лише на початку 80-х почали піднімати ряди сидінь, роблячи перегляд набагато комфортнішим. Сучасному глядачеві таке й уявити важко.
Розповідь про ті часи наштовхнула на старий, але, сподіваємося, доречний анекдот:
Двоє друзів сидять у кінотеатрі, чекають початку сеансу. Раптом перед ними сідає здоровань — кремезний лисий чоловік. Один з хлопців, із лукавою посмішкою, звертається до товариша:
— Ставлю сотню, що ти не наважишся його шльопнути по лисині!
Другий, оглянувши потенційного “жертву”, після нетривалих роздумів відповідає:
— Зможу.
Поспорили. Той негайно плескає чоловіка по голові. Той здивовано обертається, широко розплющивши очі:
— Ти що, здурів?
Хлопець, з удаваним захопленням:
— Привіт, Сергію! Скільки років, скільки зим!
Лисий, почервонівши, бурчить:
— Який я тобі Сергій? Ти помилився. — І відвертається.
За кілька хвилин перший хлопець знову пропонує:
— А слабо ще раз шльопнути його за п’ятсот гривень?
Другий, подумавши, погоджується.
Знову парі. Той знову плескає кремезного чоловіка і промовляє:
— Сергію, та годі вже прикидатися. Думаєш, якщо підстригся, я тебе не впізнаю? Скажи вже, що ти мене не впізнаєш?
Кремезний чоловік підводиться, але, щоб не заважати іншим, спокійно йде і сідає на кілька рядів попереду.
Минає ще кілька хвилин, і перший хлопець знову підбиває свого друга:
— Ну що, ще раз слабо шльопнеш його за тисячу?
— Давай, — відповідає другий.
Після чергової парі, хлопець підходить до лисого і, не вагаючись, з розмаху плескає його по голові:
— Сергію, привіт! Виявляється, ти тут сидиш, а я там вже пів години якогось мужика дістаю.