Мельхіорові столові прибори колись були справжньою гордістю кожної радянської господині.
Люди, чия юність та зрілість припали на епоху СРСР, пам’ятають, що в багатьох оселях були “почесні” мельхіорові ложки, виделки та ножі, які діставали з серванту лише на свята. Вважалося, що столові прибори з мельхіору – це розкіш, і ця думка з’явилася не просто так. Розповідаємо, чому зараз цінителі металів скуповують мельхіорові ложки, і чим саме цей матеріал є таким унікальним.
Чому цінують мельхіор: особливості та переваги складу
Щоб зрозуміти цінність мельхіорових ложок, варто звернути увагу на їхній склад. Мельхіор – це сплав міді та нікелю, до якого іноді додавали марганець і залізо. Таке поєднання створювало справді унікальний матеріал, який був значно міцнішим за срібло, хоч і не таким коштовним.
Окрім цього, мельхіор цінували за такі характеристики:
- Висока стійкість до появи іржі, впливу кислот і вологи.
- Довговічність виробів, відсутність деформацій під час нагрівання.
- Легкість у догляді за умови своєчасного чищення.
- Відсутність нагрівання при контакті з гарячою їжею, що особливо зручно для посуду.
- Низька ціна порівняно зі сріблом.
- Відсутність хімічних реакцій, через які метал міг би виділяти токсичні речовини при високих температурах.
- Міцність матеріалу – мельхіорові ложки, виделки та ножі не гнулися.
З цим переліком легко зрозуміти, що цінніше – мельхіор чи срібло. З одного боку, з точки зору ювелірної цінності, срібло, ймовірно, виграє. Однак, якщо говорити про побутове застосування за принципом “ціна/якість”, то будь-яка господиня, яка пережила часи СРСР, однозначно скаже, що мельхіорові ложки, виделки та ножі посідали особливе місце і дуже високо цінувалися, зокрема тому, що коштували недорого.
У такого столового приладдя був лише один недолік – мельхіорові вироби швидко покривалися темними плямами, якщо за ними не доглядати. Це відбувалося не лише через активне використання, а й тоді, коли ложки, виделки та ножі просто стояли в серванті – метал починав окислюватися через вміст міді. Тому всі знали, що прилади потрібно чистити регулярно, навіть якщо вони чекали на “кращі часи”.
У складі сучасних столових приборів часто використовують цинк, якого в мельхіоровому посуді якраз не було. Поряд із гарним зовнішнім виглядом, відносною дешевизною та чудовими експлуатаційними характеристиками, безпечний склад став ще однією перевагою мельхіорового посуду та столових приборів.
Після розпаду СРСР незалежні республіки відмовилися від виробництва виделок, ложок і ножів із мельхіору. Причинами стали дорожнеча сировини, складність у догляді, поява дешевшого матеріалу – нержавіючої сталі, а також падіння попиту на важкі дорогі сервізи. Сьогодні середньостатистичний споживач, скоріше, обере практичні та недорогі столові прилади, за якими не потрібно ретельно доглядати. Однак зміна пріоритетів аж ніяк не скасовує унікальності мельхіорового посуду.