Однією з основних переваг соціалістичного ладу перед загнивающим капіталізмом (поруч із безкоштовним освітою, безкоштовним медичним обслуговуванням, загальним рівністю) було відсутність безробіття. Кожному громадянинові було гарантовано декларація про працю. Почесне, треба сказати, право.
Працю оспівували та славили на телебаченні, по радіо, в газетах, у піснях і навіть в анекдотах того часу. Пам'ятаю такий…
Глави держав вирішили перевірити реакцію своїх країн на повідомлення про кінець світу через три дні. Оголосили, піднялися в небо подивитися, що ж творитиметься з їхнім народом. Летять над США – дим стовпом: народ гуляє, веселиться, відривається на повну. Над Європою-старенькою дим стоїть коромислом. Гуляє Європа! За три дні все пропити, все проїсти, спустити і встигнути! Летять над СРСР. Чадять труби, гудуть мартени… З огрядного диму гасла: «Даєш п'ятирічку о три дні!».
Отакий був культ праці! Сміялися самі з себе, як і годиться, в анекдотах, але працювали і пишалися тим, що вміємо працювати! Престиж робітничих професій був особливо високий, про що співалося в піснях: «Не кочегари ми, не теслярі, але жалю гірких немає. А ми монтажники-висотники…» Працювати на фабриках було почесно, працювати на заводі – гідно! Праця була нормою та необхідною складовою життя. А в застільних привітаннях та тостах, святкових листівках дуже часто хотіли, «щоб на роботу – з радістю, і з роботи – з радістю». І були «трудові будні – свята для нас!»
Відпочинок, до речі, також гарантувався законом. Путівки на курорти, в санаторії, профілакторії були всім по кишені, а то й зовсім оплачувались підприємством, як і путівки до літніх піонерських таборів та баз відпочинку. Групові фотографії на тлі Кавказьких гір, Чорного моря чи Кримських палаців є у кожному сімейному альбомі. Ударно працювали та ударно відпочивали наші батьки!
Сьогодні ж кваліфікований робітник – це із загадкової області з визначенням нано, що зачаровує своєю незрозумілістю! На біржах праці тисячі безробітних економістів, юристів, соціологів, психологів та менеджерів. Тим часом, як потрібні всюди будівельники, інженери, конструктори, токарі, слюсарі, монтажники, зварювальники, теслярі, кухарі. І справа тут не в оплаті праці (я вже знаю, скільки ми платимо нашому токарю-пенсіонеру Петровичу, 1940 року народження …).
Комерційних інститутів із традиційним набором факультетів – економічний, юридичний, соціальний, психологічний – незліченну кількість! На кожній вулиці – за інститутом, у кожній родині – не більше однієї дитини, проте поняття «конкурс» не зникло з ужитку! Я зараз спитаю своїх ровесників, тих, кому сьогодні від 40 до 50: чи могли в наш час тверді трієчники мріяти про вступ до інституту?! Ні, звичайно, вища освіта була доступна і їм, але тільки після училища, технікуму, робітфаку. А це вже зовсім інша ситуація.
Протягом останніх десятиліть вбивалася в голови трудящих думка про необхідність вищої освіти (людиною будеш!), а недбайливих учнів лякали фразою «в ПТУ підеш!» і залякали! Тепер зовсім не важливо, чи має дитина здібності, достатній рівень підготовки і, що найголовніше, бажання. Усі як один випускники шкіл вступають до вузів! І щороку ця страшна система видає нам чергову когорту незатребуваних сучасним суспільством погано освічених горе-фахівців, переконаних у тому, що розкладати жуйки в супермаркетах – це почесно та гідно!
Дипломованих фахівців – темряви та темряви, а працювати нема кому! І ось що важливо – не хочеться їм працювати! Культ відпочинку – ось що зараз пропагується і буквально насаджується у суспільстві всіма ЗМІ. Ціле покоління має на меті прожити «на розслабоні». Увімкніть будь-яке радіо, про що балакуть заводні ведучі?! Навколо якої теми вибудовують свої бовтанки?
Понеділок. Прийміть співчуття щодо початку нового трудового тижня.
Вівторок. Ми співчуваємо, бо тільки вівторок ще, потерпіть.
Середа. Ура! Половина робочої каторги позаду.
Четвер. Близько веселощів, товариші, зовсім близько!
П'ятниця – ось воно, щастя! Ще кілька годин витріщаєтеся на своє керівництво, а там вони, вихідні !
І так щотижня, місяць за місяцем і рік за роком. «Робота – це найжахливіше з усіх лих», – чуємо ми з усіх радіоканалів. Зірки та знаменитості запалюють – бачимо ми на всіх телеканалах. Як і де краще відпочити – читаємо ми у всіх глянцевих та неглянцевих журналах. Усі правові передачі вчать працівників скаржитися на роботодавців, радять, як правильно скласти скаргу, як звернутися до суду, як захистити себе… Ось вони й захищаються від роботи. І свято вірять, що прийде воно, той час, коли взагалі не буде необхідності працювати. Гарні машини, шикарні квартири, походи бутіками і салонами краси – все це буде, а ось на роботу ходити буде необов'язково.
Звідки ж усі ці приємності візьмуться, питаєте? Ну, так якось, само собою все утворюється, як у численних серіалах чи кіноісторіях-одноденках, де добре упаковані молоді люди роз'їжджають на дорогих авто, живуть у квартирах-музеях, відриваються в дорогих нічних клубах, відвідують модні тусовки, розважаються, відтягуються. На тлі всього цього матеріального добробуту киплять пристрасті, розгортаються любовні баталії, плетуться інтриги. І зовсім незрозуміло, чим ці молоді люди заробляють собі на таке гарне життя. Це завжди залишається поза рамками сюжету. Так якось все само собою складається.
Ось так поступово з самої читаючої, високоосвіченої та неймовірно працездатної країни ми перетворилися на країну веселих мавп! Великі розумники все ще зустрічаються серед молоді, але тільки затримуються вони у нас недовго, потім ці розумники «зустрічаються» чомусь уже не в нашій країні та отримують визнання та престижні премії, будучи громадянами чужої країни.
А в нас залишаються ті, кому навіть за пивом ходити тепер не потрібно, його «доставлять» та ще й з подарунками. Бо чим ще займатися компанії молодих людей? Правильно, тільки пиво пити та веселитися, адже вже завтра понеділок.