Пройшло вже понад півроку протистояння російського уряду світовій фінансовій кризі. Цікаво, що в нас покращало? Чи здатний гавкіт невеликого песика змінити маршрут подорожі великого слона? Де межу між «ми хочемо» та «вони можуть»? Чи виправить поява Кашпіровського на телеекранах відносини між Росією та Америкою? Чи здатна Ксюша Собчак збільшити валютні резерви країни, з'являючись у прайм-тайм перед Мінфіном, який теж є телеглядачем, як і ми? Чи поставить знову відважний підкорювач Арктики Чилінгаров прапор «Єдиної Росії» на Північному полюсі?
Запитання, безумовно, ідіотські.
Як, втім, і пошуки відповіді на перше запитання. Поки що ми живі. І це найголовніше. Не біда, що промисловість звалилася. 41-го було набагато гірше. Не шкода, що банки не дають кредити досі реальному сектору економіки. Просто там засіли «вороги народу» нового зразка. Незабаром банкірів почнуть виводити на суд громадськості, а вони почнуть прилюдно каятися у гріхах.
Грішно сміятися з будівельників вертикалі влади. Вона й так нахилилася на кшталт Пізанської вежі. До речі, та стоїть під градусом уже багато століть і падати начебто не збирається. Є про що задуматися критикам вертикального устрою світобудови. Втім, Пізанська вежа – унікум. Не кожному під силу повторити творіння не пам'ятаю кого, а в Яндекс лізти не хочеться.
Нині основним гаслом буде – «Вперед у минуле». Усі підемо на освоєння раніше запущених під пари на багато десятиліть земель. Хочемо їсти – і ходімо. Чи за покликом партії, чи за покликом шлунка – не важливо. Головне, почати викорчовувати раніше, що мимоволі виросло на орних землях. Агрономи зрозуміють вищесказане, інших – на корчування.
Часи круто змінюються. А хто не хоче змінюватись разом із часом – усіх на відвал історії. Нові олігархи поспішають на зміну старим. А як жити без олігархів – ніхто не знає. Хай будуть. Аби більш освічені та більш відповідальні. Хоч би за свою долю. Може, й іншим щось перепаде.
Труба горниста сигналить “відбій”. Наступ на Португалію перервано форс-мажорними обставинами. Та й Бог із нею, з Португалією. Все одно рано чи пізно наздоженемо. І нічого там особливо гарного немає. Так, сліди Колумба і набіг хвилі від Атлантичного океану. І ВВП ми вдвічі вже не збільшимо. Їжу зрозуміло. У сенсі, їжакам у полях це вже зрозуміло, але в газетах ще пишуть.
І прем’єр-міністр щось давно не літає на винищувачах другим пілотом. І навіть у «Будинку-2» вже задумалися про виселення мешканців.
Все повертається на свої кола. Хочеш жити – роби справу, а не грай в офісі в Сапері. Довзривались по вуха за благополучні на вигляд роки. Замість продажу «блакитних фішок» йди вирощувати картоплю. Замість ф'ючерсів копати фундаменти. Усіх мерчендрайзерів – на ХПП.
А хто не пам'ятає, що таке ХПП на розвантаження вагонів. А що робити? Час кидати понти скінчився. Треба працювати. Пам'ятаєте це давно забуте слово? Вже ні. Але ж їсти хочеться дедалі більше. А голод, як кажуть, не тітка.
Працювати, усім працювати! Інакше – повні кранти.