“Метрополітен – дуже нудна організація. Привидів тут немає, ще чогось такого – немає, примар – теж немає… Шукаю ночами, кричу: “Де ти, рідний?”. Нікого знайти не вдається”, – пожартував начальник Московського метрополітену Дмитро Гаєв на прес-конференції.
Втім, якщо Дмитро Гаєв не бачив у московському метро привидів, то це ще не означає, що їх там немає. Принаймні марно він вважає розповіді про потойбічні істоти в підземці “модними” – ці чутки старші від самого метрополітену, який відзначив у 2005 році 70-річчя. Перші проекти будівництва в Москві метро належали ще до останнього десятиліття XIX століття. Але тоді прогресивному транспортному нововведенню чинили опір візники, які не хотіли набувати сильного конкурента, а потім їх підтримали власники конок і трамваїв, а також представники духовенства. Священики казали, що блукання живих людей під землею нічим добрим закінчитися не можуть. Тож метро вдалося побудувати лише за Радянського Союзу.
Розповідають, що під час будівництва станцій та тунелів Сокольницької (тоді вона була Кіровсько-Фрунзенською), а потім і Арбатсько-Покровською та Замоскворецькою ліній виявлені у місцях стародавніх поховань людські останки просто заново закопували. Нібито через це потривожені будівельниками душі не дають спокою пасажирам і співробітникам метрополітену: ставлять підніжки ескалаторам, стукають у стекла вагонів, стикають людей у тисняві на шляху і навіть підбурюють живих до самогубств. Щоправда, задля справедливості варто зазначити, що останніми роками всі знайдені при будівництві метро та інших об'єктів людські останки ховають з відспівуванням. У радянські часи цього не робили, та й у дореволюційну пору до поховань часто ставилися неповажно, і до метрополітену це не мало жодного відношення.
До того ж багатьом дивним явищам, які списують на витівки привидів та нечистої сили, є цілком логічні пояснення. Так, серед історій, які прислали москвичі на сайт проекту Артемія Лебедєва “Московське метро”, є розповідь про руку, що стукала в скло. Як з'ясувалося, це розважалися машиніст із помічником, які одягли на ціпок гумову рукавичку і висунули її у вікно. За правдивість цієї історії ручатися не доводиться, але вона не менш правдоподібна, ніж “містичні” оповідання.
Одна з найпоширеніших “страшилок” – історія про поїзд із душами загиблих під час будівництва Кільцевої лінії ув'язнених. Розповідають, що один раз на місяць уночі гілкою проходить потяг, який зупиняється на кожній станції, але дуже рідко відчиняє двері. У кабіні машиніста нібито сидить лише одна людина у формі старого зразка, а вагони за однією версією порожні, а за іншою – забиті виснаженими чоловіками у сірому одязі. Згодом легенда обросла барвистими подробицями. Так, кажуть, що ув'язнених за провини замуровували у стіни тунелів та скидали у вентиляційні шахти. Тих, кому доведеться побачити цей поїзд на Кільцевій, попереджають у жодному разі не наближатися до складу і не заходити у двері, якщо вони відчиняться.
Інша класична страшна історія про метро – легенда про Чорного машиніста. Згідно з цим переказом, багато років тому машиніст аварійного складу обгорів, рятуючи пасажирів. Потім він помер у лікарні, а керівництво метрополітену звинуватило його у тому, що сталося. З того часу його привид ходить тунелями, а пізно ввечері його можна зустріти і на станціях. Щоправда, майже таку ж історію багатьом доводилося чути і про дорожнього обхідника. Обидва привиди абсолютно нешкідливі і шукають лише справедливості.
Найбільш лякаюча історія пов'язана, мабуть, з аварією ескалатора на станції Авіамоторна, що сталася 1982 року. Тоді загинули вісім людей, і ще 30 отримали травми. Причиною аварії стали неправильно налаштовані аварійні гальма та конструктивні недоробки ескалатора. Незважаючи на те, що всі загиблі задихнулися під вагою тіл, що на них падали (на ескалаторі під час аварії знаходилися сто осіб), по Москві розійшлися чутки про те, що людей затягнуло в рухомі частини механізму і розрізало на шматки. І вже майже три десятиліття розповідають про закривавлені примари без рук, які іноді з'являються на авіамоторній.
До речі, через нез'ясовані причини “ескалатором-вбивцею” іноді називають і покинутий наземний ескалатор біля південного виходу зі станції Воробйові гори. Тим часом ніяких нещасних випадків там не відбувалося: цей ескалатор просто не використовувався з моменту закриття станції Ленінські гори, а демонтувати його не стали.
Порівняно недавньою вважається історія про студентку, до якої увечері на станції прив'язалися нетверезі чоловіки. За легендою, дівчина намагалася втекти від небажаних попутників, зістрибнула на дорозі та зникла у тунелі. З того часу іноді між станціями бачать тоненьку постать у світлій сукні.
Зрештою, в інтернеті можна знайти неймовірну кількість абсолютно серйозних розповідей про те, як пасажири метро стикалися з мешканцями іншого часу: москвичами п'ятдесятих років XX століття, солдатами Громадянської та Великої Вітчизняної війни, метробудівцями та навіть кінними вершниками. Втім, співробітникам редакції “Ленты.ру” доводилося напередодні Дня Усіх Святих зустрічатися в метрополітені з зовсім неймовірними істотами. Якби Дмитро Гаєв їх побачив, він обов'язково повірив би в потойбічний світ.