Буває, сидиш десь в аеропорту в далекій і незнайомій країні, а поряд сидить якийсь хлопчина чи дівчина, балакає по телефону, скажімо, англійською: і акценту немає, і правильні інтонації, і сміється навіть не по-нашому – ну як з картинки зійшов.
З одного боку, на американця не схожий; англієць – теж ні; у французів інший акцент; для іспанця дуже спокійно сидить. А він чи вона тим часом, мабуть, задумавшись, бере і спокійно каже, що вчора купив собі нову «клотзу» (англ. clothes – одяг). Далі з ним сміливо можна говорити російською мовою.
Помилки такого роду були і будуть у тих, хто вивчає іноземні мови завжди, називаються вони шибболетами. Історія терміну дуже довга: після того, як галаадитяни перемогли єфремлян, тямущий Ієффай (дев'ятий ізраїльський суддя) придумав, як взяти в полон залишок переможеної армії: зовні вони не відрізнялися; одяг, звичайно, всі і так змінили, але від одного вони не змогли позбутися свого єфремського діалекту. Так, коли хтось переправлявся через Йордан, він був зобов'язаний сказати “чарівну” фразу “Дайте я перейду річку”, магія якої полягала не в сенсі, а в останньому слові річка (івр. шибболет – потік води або течія), яке жоден єфремлянин не міг сказати правильно.
У лінгвістичну практику цей біблеїзм було введено, проте, вже набагато пізніше – у XX-му столітті, завдяки роботам філологів та лінгвокультурологів Є. М. Верещагіна та В. Г. Костомарова. Але навіть до цього шиболети широко використовувалися в різних культурах і народностях. То як же не потрапити в халепу чи легко відрізнити російської від іноземця? Про це далі.
Під час Арденнської операції в 1945-му році в рядах американських солдатів почали з'являтися німецькі розвідники: говорили вони чистою англійською, виглядали досить схоже, і інформація з фронту швидко потрапляла до рук німецького начальства. Вихід був знайдений швидко: американці, з дитинства знайомі з бейсболом, пристосували ігрові терміни до умов війни, тим самим зумівши відловити всіх шпигунів, які так і не зрозуміли, що пітчер – це автоматчик, а хоум-ран – точний кидок гранати в окопи противника.
Не менш цікавий шибболет використовували американські моряки, коли на палубу потрапляла нова людина: під якимось приводом його просили вимовити слово lollapalooza, а так як в японському фонеми р і л вимовляються майже однаково, розвідника відразу ловили і вбивали на місці. Були й інші «морські» шибболеты, але вони знайшли такого широкого поширення, як зазначений вище.
Не обійшло таке явище і росіян: у XX-му столітті росіян вирізняли за вимовою слова «паляниця» (круглий буханець хліба), яке більшість російськомовних людей вимовляє з помітним акцентом, орієнтуючись на фонетичні закони російської мови.
Один із найскладніших шибболетів використовували данці, щоб вирізняти німців у період Другої світової війни. Як відомо, датська мова багата на невимовні приголосні, які в багатьох інших європейських мовах можуть бути складовими, також деякі слова є неможливими для вимови іноземцем без належного тренування. Одна з таких – назва датсько-німецького десерту “rødgrød med fløde”. До цих пір на відеосервісі YouTube можна знайти десятки відеороликів з використанням цього шиболету. До речі, саме складністю фонетики скандинавських мов та величезною кількістю винятків пояснюється величезна кількість скандинавських шибболетів.
Існує думка, що вивчити російську мову рівня носія мови іноземцю неможливо. Думка ця, проте, хибна! Незважаючи на складність російської мови, граматика і лексика все ж таки «підйомна», а при належній уважності та обережності можна роками не видавати, що російська – це не перша мова. Однак все ж таки є в російській одна граматична категорія, в якій будь-який іноземець хоч раз, та й зробить помилку – це категорія виду дієслова. Незважаючи на легкість для вивчення російськомовними носіями, вона є проблемною для іншомовних студентів.
Не менш цікавими є помилки іноземців з утворенням повних і коротких форм імен, а також жартівливого використання давньоруської та старослов'янської лексики.
Однак мовні (фонетичні) шибболети – не єдиний спосіб відрізнити іноземця. В одній зі сцен «Безславних ублюдків» режисера К. Тарантіно герой гине, оскільки показує число три не німецькою, починаючи з вказівного пальця. У Німеччині і більшості скандинавських країн рахунок починають з великого пальця. Китайці, наприклад, вважають, розтискаючи пальці з кулака, не згинаючи їх; те саме роблять і англійці.
Втім, частіше за іноземця можна відрізнити через незнання особливостей побуту країни, цікавих місць її історії та культури. Самі ж шиболети – предмет вивчення філологів чи, як найчастіше буває тепер, забава для носіїв мови.
То як же відрізнити нас, росіян? На думку спадає народна мудрість, що стала тепер жартом, який говорить, що перед тим, як обробляти оселедець, треба перевірити, чи немає в газеті чиїхось портретів.