Геологічні та палеонтологічні спостереження великого художника стали провісниками багатьох пізніших відкриттів.
Може здатися незвичайним твердження про те, що Леонардо да Вінчі слід включити до списку палеонтологів та біологів-еволюціоністів. Але днями із такою пропозицією виступили історики Каліфорнійського університету у Берклі, США.
Леонардо да Вінчі – творець таких шедеврів живопису, як “Мона Ліза”, “Мадонна в скелях”, “Таємна Вечеря”. Тим не менш, він був не лише великим художником – він був одним із найкращих учених свого часу. Він мав дар пильного спостерігача і проводив дослідження в багатьох областях – від архітектури та цивільного будівництва, до астрономії, анатомії, зоології, географії, геології та палеонтології.
За словами його біографа Джорджо Вазарі, «…навряд чи знайдеться ще хтось, обсипаний настільки щедро небесними дарами. Зазвичай кожному дістаються обдарування у певній галузі. Здається надприродним і дивним, що багато хто з них проявився в одній людині. Безперечно, була невимовна благодать у всьому, що створював Леонардо да Вінчі. Його талант був настільки рідкісним, що він освоював будь-яку галузь знань, яка привертала його увагу. Він міг би стати вченим, якби не був таким універсальним».
Науково-технічні спостереження Леонардо да Вінчі – у його рукописах, у тому числі до нашого часу збереглося понад 4000 сторінок. Схоже, що Леонардо планував видати їх у вигляді великої наукової енциклопедії, але, як і багато його проектів, він не був здійснений. Рукописи Леонардо важко читати: не тільки тому, що він писав дзеркально лівою рукою справа наліво (хоча чудово міг писати і правою рукою зліва направо), але використовував своєрідні прийоми написання та систему скорочень. Крім того, він не мав своїх нотаток у логічному порядку. Після його смерті ці записи широко розійшлися бібліотеками та приватними колекціями Європи. У той час як технічні трактати Леонардо да Вінчі частково були опубліковані ще в 1651, його наукові дослідження здебільшого залишалися невідомими аж до XIX століття. Тим не менш, його геологічні та палеонтологічні спостереження та теорії стали провісниками багатьох пізніших відкриттів.
Леонардо добре знав гірські породи та скам'янілості (в основному кайнозойських молюсків), знайдені в його рідній північній Італії. Без сумніву, він мав можливість вивчати їх, коли служив як інженер і художник при дворі Лодовико Сфорца, герцога Міланського в період з 1482 по 1499 рік. Вазарі писав, що «Леонардо часто був зайнятий у підготовці карт для прокладання тунелів у горах від долини до долини». Він залишив багато записів про гори та річки; зрозумів, що каміння може утворюватися в результаті відкладення опадів у воді, і в той же час річки руйнують скелі і несуть ці відкладення до моря, підтримуючи безперервний кругообіг мінеральних речовин. Він писав: «стратифіковані гірські породи є шари глини, послідовно нанесені водами річок… У кожному лунці на вершині гори ми завжди виявимо ці верстви». Схоже, що Леонардо зрозумів закон суперпозиції, який потім, пізніше, в 1669 році, був сформульований повністю датським вченим Ніколасом Стено: непорушені осадові породи розташовуються в порядку їх утворення – найдавніші знаходяться в основі. Крім того, Леонардо да Вінчі помітив, що різні верстви гірських порід і скам'янілостей можуть простягатися на великі відстані, і що ці верстви були утворені в різний час: «… Черепашкові грунти в Ломбардії знаходяться на чотирьох різних рівнях, і, отже, вони утворені в різний час». Майже через триста років це відкриття лягло в основу принципів сучасної стратиграфії та геологічного картування.
За часів Леонардо існувало кілька гіпотез у тому, чому вершинах гір виявляються залишки раковинних молюсків та інших морських жителів. Одні люди вважали, що раковинні молюски опинилися там у результаті біблійного потопу, інші вважали, що ці молюски жили у скелях. Леонардо забракло аргументів, щоб спростувати перше припущення. Що стосується другої гіпотези, він писав, що така думка не може бути справедливою з багатьох причин. «Ці раковини колись належали живим організмам. Серед них зустрічаються і великі, і дрібні; це означає, що вони росли, але вони не могли б вирости без їжі, і не могли б прогодуватись без руху, а в даному випадку ці організми не могли рухатися».
Що можна сказати про Всесвітній Потоп, який згадується в Біблії? Леонардо сумнівається у існуванні єдиного Всесвітнього Потопу, зазначаючи, що не було місця для руху води, коли вона відступала. Він також писав, що «якби раковинні молюски були перенесені до гор Всесвітнього Потопу, вони б перемішалися і не утворили окремих верств, які ми спостерігаємо зараз, у наш час». Він зазначив, що вода в горах тече вниз, а не вгору, і припустив, що будь-який потоп змив би викопні залишки, а не наніс би їх у гору. Він побачив і описав скам'янілі залишки прикріплених до субстрату двостулкових молюсків та коралів. Леонардо вважав за неможливе, що одна повінь змогла б перенести цих морських мешканців на 500 км від берега моря в гори, або що вони змогли б подолати цю відстань самостійно за сорок днів і ночей біблійного потопу.
Як же залишки цих раковин та коралів опинилися на вершинах гір? Відповідь Леонардо була напрочуд близька до сучасного: скам'янілості були колись живими організмами, які загинули до того, як у цих місцях утворилися гори. «Треба думати, що в тих місцях колись були морські узбережжя, куди водою виносилися уламки коралів і раковин молюсків… Там, де тепер земля, колись був океан». Леонардо вважав, що, можливо, деякі викопні залишки були утворені внаслідок повеней. Така ідея, ймовірно, виникла із спостережень за повенями річки Арно та інших річок північної Італії. Але ці повені повторювалися лише як катастрофи місцевого масштабу.
Для Леонардо да Вінчі, як і для сучасних палеонтологів, скам'янілості стали частинками історії Землі, яка простягається далеко за межі того, що люди могли б описати як свідки подій. Як писав сам Леонардо: «Оскільки всі ці викопні залишки з'явилися набагато раніше, ніж літери, не дивно, що в наші дні не існує описів цих морів, які раніше сягали територій багатьох країн.