Звірів я любив ще з юних років. Але, як і будь-яка дитина, не володів достатнім розумінням для взаємодії з ними. Це не заважало мені приносити додому різних чотириногих друзів і пташок.
І одного разу сталося ось що: я прямував додому зі школи й помітив, як місцеві хлопці якимось чином впіймали білку. Вони ходили з нею вулицями, вихваляючись уловом. Мені стало дуже шкода бідолашну білку (замучать!), і я вирішив неодмінно забрати її до себе.
Вже не згадаю, про що ми домовилися під час торгу — я віддав щось зі своїх механічних забавок. У ті старі радянські часи вони були цінними та нечастими.
Чотири години до повернення батьків
Збентежену від людей білку я приніс додому і, не знаючи, що з нею робити далі, помістив на килим у вітальні. Білка, можливо, через переляк, сіла на задні лапки й почала хитатися з одного боку в інший.
Так відбувалося досить довго. Я спостерігав за нею, сидячи на дивані. Згодом вирішив, що краще буде, якщо я візьму її на руки. Підійшов до неї й простягнув руку, щоб підняти. Білка миттєво вийшла зі ступору й вп’ялася мені в палець своїми зубенятами.
Чи варто говорити, що відразу після цього я передумав брати її на руки? Вражений різницею між доброю білочкою з мультфільмів і гострозубою лісовою гостею, я побіг до ванної кімнати за бинтами.
Три години до повернення батьків
Поки я перев’язував палець, білка повністю отямилася й почала звикати до квартири. Коли я знову зайшов до вітальні, вона вже жваво стрибала по стінах, шафах і шторах.
Діставшись до люстри, вона на деякий час зупинилася й почала з цікавістю розглядати мене. Тут я збагнув: бідолашна білочка, ймовірно, зголодніла! Отже, що вона їсть? Звісно, горіхи. Вдома горіхів немає. Спробую запропонувати їй хліб.
«На, бери хліб, білочко», — кажу я їй і кладу декілька шматків на тарілку в зоні видимості.
Білочка: цікаво, але їсти я це не збираюся. Краще розірву на клаптики й закидаю ними всю кімнату!
Змітаючи з килима хлібні крихти, я згадав: а гриби! Білки ж вживають гриби! Точно, піду візьму сушених білих грибів.
Дві години до повернення батьків
Поки я перебирав шафи на кухні в пошуках грибів, білочка серйозно зацікавилася шпалерами: вона почала віддирати їх від стін вправними кігтиками.
Гриби відвернули її від цієї витівки зовсім ненадовго. Поївши трохи, вона перетягла залишки з запропонованої тарілки на шафу, вирішивши, що й у цьому дивному лісі не завадить зробити запаси, а потім знову взялася за шпалери.
Година до повернення батьків
Неймовірно, наскільки невтомною виявилася ця маленька істота у справі руйнування квартири. Знесилившись пояснювати білці віником, що псувати шпалери — недобре, я безпорадно сів на диван чекати батьків. Білка тим часом вирішила спробувати на смак усе, що потрапляло їй на очі.
Зловити білку самостійно й віднести її в ліс у мене не вийшло — довелося перев’язувати ще й інший палець.
Якщо раніше я завжди намагався переконати батьків залишити тварину вдома, то цього разу я був майже радий почути улюблену фразу: «Що ти знову приволік? Нумо віднесемо це назад».
Батьки прийшли додому
Побачивши мене з бинтами на руках, білку й учинений нею розгардіяш, мама насупилася, а тато розсміявся. На прохання допомогти мені зловити білочку й віднести її в ліс він відповів, що спочатку поїсть.
Білка тим часом не просто пристосувалася, а знахабніла! Якщо раніше вона не дуже зважала на запропоновані мною смаколики, то тепер дуже зацікавилася котлетами на тарілці тата. Пробравшись із вітальні на кухню, вона видерлася на холодильник, звідти стрибнула татові на голову, а потім — прямо в тарілку. І безцеремонно почала вивчати все, що було на столі.
Вечерю вирішили відкласти. Білку ми з татом віднесли в ліс, а наступного тижня, коли в мене почалися канікули, ми з мамою переклеїли шпалери у вітальні.
Більше приводити додому диких білок мені не захотілося.
Звісно, білка — дивовижна та дуже кумедна істота. Коли багато років по тому я влаштувався працювати в зоомагазин, ретельно вивчив інформацію про утримання цієї істоти вдома. Білці потрібна велика клітка, а краще — вольєр, бігове колесо, пристосування для лазіння й багато інших розваг, щоб задовольнити потребу в русі.
Усередині в білки ніби двигун працює. На атомному пальному 🙂 Якщо вона зупиниться бігати — її розірве від надміру накопиченої енергії.
Тримати цей «шматок дикого лісу» вдома без клітки — означає жити з обідраними стінами й погризеними меблями. Та ще й з бинтами на пальцях, якщо не вдасться порозумітися.
Поділитися
⚡ Пульс читачів
Як вчинити, коли бачиш істоту в біді: втрутитися, керуючись емоціями, чи утриматися від «порятунку», якщо не маєш відповідних знань та умов?
Вже проголосували 3 людини. Долучайтесь до обговорення.
🧠 Допомагати лише тоді, коли впевнений у своїх силах ❤️ Рятувати за будь-яку ціну, бо життя цінніше за шпалери 🤔 У мене свій досвід
📊 Карта думок
🧠 Допомагати лише тоді, коли впевнений у своїх силах 66% ❤️ Рятувати за будь-яку ціну, бо життя цінніше за шпалери 0% 🤔 У мене свій досвід 33%
Коментарі
Бородатий Щука 🤔 У мене свій досвід 12.02.2026 11:25 "Люди з досвідом" описують подібними словами й утримання в помешканні, такого модного зараз, звіра як єнот …тільки "задоволення" від утримання єнота, в порівнянні з білкою, слід помножити ще й на його розмір 💯 1 + Відповісти