Якось, у певному краї, у певному володінні з’явився на світ звичайний заєць-біляк. Як і в кожній заячій сім’ї, мав він багато братів і сестер, і нічим він від них не вирізнявся, оскільки мав ту ж рудувату шерсть, пильні з самого народження оченята-намистинки та великі вуха. Дні безперервно проводили зайченята в кущах, чекаючи приходу матері. Вона навідувалась до них нечасто, переважно раз на день, нагодує малечу поживним і ситним молоком та знову в ліс помчить. Але одного разу нашому зайчику така рутина неабияк обридла, і вирішив він помандрувати.
Вибравшись з-під кущика, де мама своїх діток сховала, зайчик-крихітка опинився в напівтемному лісі. Захопившись дивовижним новим світом, малюк не помітив, як за плечима опинилася Лисиця.
Привіт, промовила вона, я лисичка-сестричка, приятель усіх зайців! Покажи мені своїх братів і сестер, і я принесу вам багато-багато солодкої конюшини.
Наш герой був енергійним, але не простаком. Звісно, він усвідомлював, що обманщиця лукавила. Як вовки, песци, сови та безліч інших тварин, вона прагнула лише з’їсти якомога більше маленьких зайченят. З усіх ніг кинувся наш товариш навтьоки, добре, що бігати зайченята вміють з перших днів життя.
Чи то диво, чи примха автора, але зміг-таки зайчик врятуватися від зубів хитрої хижачки. Проте спогади про переслідування збуджували його свідомість дужче за будь-які трилери. Вухань твердо вирішив, що він неодмінно стане дужим! У пошуках того, хто допоможе йому, наш герой обійшов увесь ареал, від Ірландії до Китаю.
Багато чого пізнав зайчик за час подорожей. Недосвідчений юнак перетворився на змужнілого самця. І хоч сильнішим за лева й тигра наш герой не став, але зіткнутися з ним зважувався тепер не кожен хижак. Зрозумів біляк, що гострі пазурі та зуби, якими зриває він кору з дерев, можуть послужити йому зброєю. Потужними ударами задніх лап легко шматує він недбалим м’ясоїдам фізіономії. Ненароком заєць і вбити може, адже занесе в рану інфекцію, а потім сепсис, який гарантує неминучий нокаут.
Торкатися такого зайчика стало собі надто дорого, тому вороги почали полювати на нього крадькома. Але і тут обхитрив біляк ворогів своїх. Вухами-локаторами крутить він на всі 180 градусів, тому чує біляк супротивників здалеку. Ну а якщо помітить, то втече від тебе на швидкості в 60 кілометрів на годину, тому не наздоженеш. А потім лови вітра в полі, адже слід свій косий заплутає так, що шукай вітра в полі.
Ну а щоб форму зберігати й спуску хижакам не давати, однієї трави замало буде. Тому активно біляк споживає солі, опалі оленячі роги й навіть мертвечину! Робить він це не від кровожерливості своєї, а виключно від нестачі вітамінів і мінеральних солей.
Заєць-біляк придбав аж дві шуби й змінює їх щосезону. Одна сіро-руда йому потрібна на літо, а інша сніжно-біла знадобиться на зиму. Не змогли обминути такого вродливого самця й дівчата. Кілька разів на рік товариш наш знаходив собі нову кохану. Іноді за лапку й серце прекрасних дам доводилося битися і з іншими самцями, але з кожної сутички наш герой виходив переможцем.
Тільки ось сімейне життя його мало цікавило. Після ночі кохання герой цієї оповіді залишав і свою мадам, і всіх своїх дітей. Добре, що допомога татуся їм і не дуже потрібна, адже зайченята стають повністю самостійними та перестають потребувати молока вже через три-чотири тижні після народження.
Прожив наш товариш довге й насичене життя, років сім чи вісім, хоча більшість його родичів у дикій природі не доживає й до п’яти. Чи знайшов він те, заради чого подорожував? Я сподіваюся, що так, але напевно ми цього, на жаль, вже не дізнаємося.
Поділитися
⚡ Пульс читачів
Як ви тепер сприймаєте біляка: як беззахисну тварину чи як небезпечного лісового ніндзя?
Вже проголосували 4 людини. Долучайтесь до обговорення.
🥊 Грізний боєць 🐰 Милий пухнастик 🤔 Вражений фактами
📊 Карта думок
🥊 Грізний боєць 75% 🐰 Милий пухнастик 0% 🤔 Вражений фактами 25%
Коментарі
Бородатий Щука 🤔 Вражений фактами 10.02.2026 15:27 Ще в дитинстві я мав одну єдину нагоду зблизька побачити зайця. Щоправда, наша зустріч була ду-уже короткою – лише мить: ми з братом палили ранньої весни торішню осоку за річечкою у нас в селі – щоб літом виросла молода отава, яку можна і треба було косити на сіно корові. Я нагнувся над пишним кущем старої торішньої осоки, щоб "показати йому сірника". Тієї ж миті в обличчя мені полетіли бризки води з калюжки від талого снігу і мого обличчя (під оком), ледь-ледь, торкнулася задня лапка зайчика. Відразу ж з ранки пішла кров. І так щедро, що довелося відкласти всі наші "запальні" плани і іти додому обробляти рану. Зрозумівши ще тоді, в юному віці, на скільки близько я був від втрати ока або від отримання справжнього піратського шраму через усе обличчя, – я більше ніколи навіть не думав шукати зустрічі з зайчиком під кущиком …а навпаки – старався потурбувати палицею чи грудкою місце де потенційно міг лежати заєць. Або ж, хоч, голосно балакаючи 👍 1 😢 1 + Відповісти