Громниця служить кордоном між зимою і навесні, через що і другу назву свята Стрітення в народі пояснюють зустріччю зими з весною: на Стрітення зима з весною зустрілася; Стрітення сонце на літо, зима на мороз повернула.
А ще це єдиний день взимку, коли може статися гроза – можна почути грім та побачити блискавки. Тому серби звуть це свято «Світло». День присвячується дружині Перуна Додоле-Маланьіце (Блискавці) – богині блискавки та годування дітей.
Грімниця у розпал зими нагадує нам про те, що навіть серед найстрашніших лих може бути промінчик світла — як яскрава блискавка посеред лютої зими. Завжди залишається надія. Слов'яни вшановували Маланьїцу за те, що вона дає їм надію на якнайшвидшу весну.
«Ой Додола-Додолюшка,
Перуниця світла!
Чоловік твій у поході,
Прав воєводить;
Дива в лісах,
Дах – в небесах.
Зійди до слов'ян
Блискавкою завзятою!
У нас вдосталь хліба
Зійди до нас із неба!
У нас вдосталь солі
Не позбав нас частки!
Зійди голосно,
Зійди щасливо,
Зійди красиво
Чесним людям на диво!
Додолу славна,
На надію дана!».
Простолюдини західно-російського краю стрітенськими свічками мали звичай у цей день підпалювати один одному хрестоподібне волосся, вважаючи це дуже корисним від головного болю.
У сільськогосподарському побуті за станом погоди на Громницю сільські жителі судили про весну і літо, особливо про погоду, врожай. Про весну судили так:
Яка погода на Стрітення, такою буде і весна.
Якщо на Стрітення встановиться відлига – весна рання тепла, коли холоди загорнуть – весна холодна; сніг, що випав у цей день, — до затяжної та дощової весни.
Якщо на Стрітення сніг через дорогу несе – весна пізня та холодна. Саме цього дня говорили: сонце на літо – зима на мороз.
А ще: буде сніжок – навесні дріжджок.
Коли хуртовина дорогу перекидає — весна пізня та холодна; якщо тепло – рання і тепла.
На Стрітення вранці сніг – урожай раннього хліба; якщо опівдні – середніх; якщо надвечір — пізніх.
На Стрітення крапель – урожай пшениці.
З цього дня можна було виганяти худобу з хліву в загін — для розминки та пригріву, також починало готувати насіння до посіву, підчищати його, підробляти, перевіряти на схожість. Білили плодові дерева. Також годують (загодовують) племінних птахів: курям дають овес, щоб краще мчали, і яйця були більшими і смачнішими.
Селяни зазвичай цього дня робили розрахунок запасів хліба, сіна, соломи та інших кормів: чи вклалися вони о пів, а якщо ні, вносили поправки до годівниці, та й самі підтягували пояси.
Ще люди поклонялися Сонцю у день свята: жерці Сонця здійснювали обряди зустрічі та привітання світила, закликали тепло. А коли Сонце опинялося у зеніті, спалювали ляльку, зроблену із соломи — так звану Єрзовку. Лялька ця уособлювала Дух Вогню і бога Любові. Її прикрашали дарами та дарами — квітами, красивими стрічками, святковим одягом, і люди зверталися до неї з проханнями про благополуччя та процвітання. Вважалося, що своїм горінням Єрзовка знищує холод, приносить тепле літо та добрий урожай. А поки ляльку носили на жердині, закохані зверталися до неї за допомогою у коханні та з проханнями про щастя у домі.
До столу пекли млинці, круглі, золотаві — вони символізували Сонце. Цим закликали його повернення. У Костромській губернії селянки пекли бублики і годували цими бубликами худобу, щоб уберегти тварин від хвороб. Цього дня палилися вогнища, народ веселився ритуальними танцями.
Нудьгувати у свято не можна — бог Любові не сприймає смутку, а на радісну зустріч відповідає радістю.