23 січня відбулося свято – навіть не свято, а пам'ятний день. День ручного листа, День рукописного тексту. Цікаво, чи журяться мами та тати нинішніх першокласників про почерк своїх дітей? Покоління за поколіннями школярів докомп'ютерної ери мучилися і страждали – і виробляли на радість своїм вчителям гарний почерк.
Як у прописі ми ще пам'ятаємо, що це таке? Літери різні писати тонким пір'їнком у зошит – що таке це пір'їнка, ми не забули?
Чи знають нинішні школярі, що таке – ляпка? З мультиків про Вовка у тридев'ятому царстві, можливо, з історії про Академію пана Клякси – так, дехто знає. Але щоб побачити, як з пера нестримно повзе до паперу крапля чорнила, і – ррраз – серед майже струнких літер – вона розпливається, розпливається, розпливається … Не судилося вже нинішнім діткам відчути всю безодню відчаю юного школяра, що тільки-но вирішив почати нове життя з новою життя з новою
Зізнаюся, у мене в дитинстві з ляпками було не так напружено, як, скажімо, у моєї матері. Мама писала ручкою-вставочкою, вмочуючи справжнє металеве перо в чорнильницю. І в неї був шкільний предмет «чистописання», і почерк у неї був (і є, слава богу!) – Порівняний за чіткістю та ясністю з тим, яким належало виконувати написи на кресленнях.
Мені «чистопис» дісталося – як рядок у шкільному табелі, у якому ніколи не з'явилося оцінок. Саме мій рік, 1968-й, був переломним – розпочалися нові програми, закінчився чистопис.
Довелося мені сидіти за партами, в яких був отвір під ці чорнильниці, але чорнильниць уже не було. Затрималися вони лише у поштовому відомстві. О, ще й у паспортистів довго існували! (А може, й зараз використовуються?)
І все-таки мені хотілося пробувати, як пишеться цим найтоншим пір'їнком. Пробувала, робила ляпки – жорстким пером інакше не виходило.
У школі ж ми напередодні ери кулькових ручок писали так званим вічним пір'ям – пір'яними автоматичними ручками. Які текли, засмічувалися… В побуті були перочистки – пошиті центром фланелеві кружечки. Втім, ручку можна було з успіхом почистити і промокашкою. Адже ми згадаємо і це?
Торік темою однієї з виставок у музеї «Ростовський кремль» виявилися чорнильниці. Висохлі в мрії про чорнило, вони стояли у вітринах – металеві, скляні, фарфорові – і ніби просили – не забувати стародавньої майстерності ручного листа. До речі, ось виявилися у мене зроблені тоді фотографії. На одній із них – письмовий прилад, що включав чорнильницю, підставку під перо. Масивний, значний, такому треба стояти на великому письмовому столі, і щоб стільниця обов'язково була затягнута шкірою. І щоб книжки чаркою лежали – теж у шкіряних палітурках.
Отже, тисячоліття своєї історії людство опановувало майстерність ручного листа. Чи мистецтвом? Каліграфія, мистецтво гарного листа, – досі існує на мудрому Сході.
І нам, людям цивілізації західної – квапливої, суєтної, – у якийсь момент теж вдалося зрозуміти, що майстерність залишати в історії не варто, вона має жити. Тому й був заснований День почерку.
Втім, любителі пошукати усюди сліди вселенської змови можуть відвести душу і тут – ініціатива установи цього дня виходила від Асоціації виробників приладдя (Writing Instrument Manufacturers Association). Так-так, щоб наживатися – як наживаються видавці книжок – на книжках, виробники паперу – на зошитах для першокласників.
Не підемо на поводу у шукачів світової змови – довіримося меті нагадати всім нам: ручний лист – це майстерність, це зайва можливість для нас заявити світові про унікальність досвіду кожної людини, про те, що кожен з нас – особливий і неповторний.
…Багато разів ловила себе на чому. Давно вже пишу на комп'ютері. Текстовий редактор послужливо керує помилками та помилками. Але нерідко буває так, що ми розходимося в думках із програмою з перевірки правопису. І я, щоб без словника перевірити себе, той варіант тексту, який викликав у машини сумніви, швиденько накидаю від руки на папері. Рука пам'ятає, як треба писати правильно. Навичка грамотного листа, затверджений уроками у початковій школі, живий, живе та керує мною до цього дня.
Славне вміння!