18 січня відзначається веселе зимове свято – Всесвітній день сніговика. Без цього снігового символу складно уявити найхолоднішу пору року. І, звичайно ж, він асоціюється із найчарівнішим святом – Новим роком. Великі й маленькі, забавні й гарні, з ґудзиками чи вугіллячками замість очей і з морквою замість носа, з відром на голові та мітлою в руці – вони з'являються щозими на вулицях та у дворах, як за помахом чарівної палички.
Ініціатором свята називають німецького колекціонера Корнеліуса Гретца, який ще в юності почав збирати малюнки, листівки та інші зображення сніговика, і на сьогоднішній день у його колекції понад 3 тисячі експонатів. І тому він навіть потрапив до книги рекордів Гіннеса. А дату для свята вибрано у зв'язку з тим, що цифра 18 схожа на силует сніговика з мітлою, а січень – перший місяць року.
Якщо звернутися до історії ліплення сніговика, то, на думку істориків, ця традиція відома людям не одне століття. Є переказ, що наприкінці 15 століття італійський скульптор, живописець та поет Мікеланджело Буонарроті вперше зліпив снігову фігуру, яка нагадувала, на сучасну думку, сніговика. Але це була не забава, цей «сніговик» був чернеткою статуї Давида, де майстер відпрацьовував ліплення рельєфної мускулатури. За іншими даними, «батьком» сніговика називають святого Франциска Ассизького, який ліпив такі постаті ще в 12 столітті, борючись таким чином з бісами, що спокушають його.
Перша ж письмова згадка про сніговика датується 18 столітті – воно зустрічається в німецькій дитячій книжці з піснями 18 століття, де йдеться про «красиву сніжну людину» гігантських розмірів і вживається слово «schneeman» для його опису, тобто «снігова людина» або просто «сніговик». До речі, треба сказати, що перші сніговики зображувалися злими лютими сніжними монстрами величезних розмірів, як символ суворої зими. Що цілком зрозуміло, адже раніше люті морози та завірюхи приносили чимало клопоту та неприємностей людям.
Але згодом люди облаштовували свій побут, от і сніговики стали «добріти». До речі, є християнська легенда, яка свідчить, що сніг – це дар неба, а сніговики – його посланці, яким можуть передавати Богу молитви і прохання людей. Тому, зліпивши сніговика і нашіптувати йому на вушко найпотаємніше бажання, люди вірили, що коли настане час і сніговик розтане, він як листоноша «доставить» послання на небо. Чималу роль у створенні позитивного образу сніговиків відіграли і казки. Одна з таких найзнаменитіших на той час – казка Ганса Християна Андерсена «Сніговик».
Сучасний свій вигляд – три снігові кулі та ніс-морквина – сніговик набув до кінця 19 століття. І незабаром такі снігові витвори стали неодмінними атрибутами Різдва та Нового року у багатьох «снігових» країнах. Європейці особливо відрізнялися у мистецтві прикраси сніговиків: зліпивши біля будинку, їх щедро прикрашали гірляндами та всілякими побутовими предметами. А різдвяні та новорічні листівки із зображенням доброго сніговика серед дітей швидко завоювали всенародну популярність.
На Русі сніговиків також ліпили з давніх-давен і шанували як духів зими, звертаючись до них з проханнями про допомогу та зменшення тривалості лютих морозів. До речі, на думку краєзнавців, снігові баби та Снігуронька – це суто російське «винахід». Оскільки зимові стихії перебували під владою жіночого початку, то й ототожнювали сніжних витворів із жіночим родом. Вони мали землеробський та охоронний характер. Не дарма існує вираз «зима-матінка», «мороз-батюшка». І хоча з прийняттям християнства на Русі багато язичницьких символів намагалися викорінити, але позбутися сніговиків не змогли! Тим більше, що цар-реформатор Петро I і сам був великим любителем зимових забав і влаштовував змагання з ліплення снігових баб серед знаті та придворних.
Сьогодні створення сніговиків не втрачає своєї популярності – ця зимова забава улюблена не лише дітьми, а й дорослими. Їх ліплять усіляких видів, форм і розмірів, прикрашають усім, що вважають за необхідне. Але, до речі, у різних країнах сніговики можуть мати свої «національні» риси. Наприклад, у Японії сніговиків ліплять із двох куль, і називаються вони Юкі Дарума. На Норвегії цих снігових створінь називають тролями. У Румунії відомий звичай прикрашати сніговика «бусами» із головок часнику. Вважалося, що це сприяє здоров'ю домочадців та оберігає їх від прокази темної сили.
І, звичайно ж, повз ці зимові красені не могли «пройти повз» письменники та поети. Сніговики неодноразово ставали героями багатьох казок, оповідань, мультиків та листівок. Цей персонаж бере участь у новорічних ялинках та уявленнях для дітей як помічник Діда Мороза.
Практично кожна людина у своєму житті хоч раз ліпила сніговика, і до цього дня ця розвага залишається однією з головних зимових забав. Тому не дивно, що на честь цього персонажа з'явилося сьогоднішнє свято, яке із задоволенням відзначають у багатьох країнах, де є сніг. У Росії незмінно до цього дня у багатьох дошкільних закладах відбуваються різноманітні заходи, присвячені «винуватцеві урочистості»: ігрові програми, майстер-класи, виставки, концерти, перегляди тематичних мультфільмів. І, звичайно, всі ліплять сніговиків.
Приєднуйтесь і ви до цього веселого святкування! Тим більше, що, на думку психологів, це дуже корисно – адже ліплення заспокоює, розвиває мислення, уяву, моторику, контакт зі снігом розвиває органи почуттів, а процес зближує сім'ю. Та й час проведення на свіжому повітрі ще нікому не завадив. Знайдіть час порадіти зимі і зліпите свого сніговика, і ще обов'язково шепніть йому на вушко своє заповітне бажання.