У наш час, схоже, створювати щось із натхненням стало зовсім не актуальним. Де, в якому оголошенні, яке запрошує затребуваних нині копірайтерів і рерайтерів, вказується вимога про те, що писати свої твори їм слід із натхненням? Я таких оголошень не зустрічав. Слово вже стало забувати, що вже говорити про саме поняття, яке цим словом називається.
Виходить слово це із вживання, а саме поняття підмінюється іншим – «унікальність», вірніше навіть – «рівень унікальності». На думку мовознавців, унікальність означає один, єдиний у своєму роді. Відповідно до словника С.І. Ожегова, куди слід заглянути любителям говорити про рівень унікальності, унікальність – це «Єдиний свого роду, неповторний».
Роз'яснювати, здається, завжди всім знайомі поняття «єдиний, неповторний», прикро буде насамперед величезній більшості тих, хто чудово знає значення цих слів. Тим часом вимога дотримуватись у статтях певного рівня унікальності кочує зараз з оголошення в оголошення, а спеціально створені програми покликані визначити той чи інший рівень цієї унікальності.
Тільки правильно було б сказати, що ці програми мали б відповідати на єдине запитання – «Плагіат це чи ні?» А залежно від цього вже й вирішувалося питання про можливість прийняти матеріал до публікації чи ні. Цей висновок зроблено виключно на первісному значенні слова «унікальність», у якої ніяких рівнів бути не може і не повинно бути просто за визначенням.
Статтю розпочато зі згадування слова «натхнення», яке нині активно забувається рерайтерами, а часто й копірайтерами. Відкривши словник того ж таки С.І. Ожегова побачимо, що натхнення – «Творчий підйом, приплив творчих сил». Це без зайвої емоційності визначення натхнення. А якщо з емоціями? Тут, мабуть, однією думкою не обійтися, тут, здається, вже й щось майже божественне на думку спасти може. Мабуть, кожен, хто пише з натхнення, зможе дати цьому поняттю своє визначення. Начебто те, що якась вища сила вдихнула в творця писання щось важко зрозуміле, але високосамобутнє, оригінальне, унікальне…
Тим часом натхнення мали й свої щасливі моменти, що тривали не одне століття… Здавна натхнення покликане було висловлювати переконаність у божественному значенні майстерності слова. Стародавні греки схильні були вважати це слово сусідом та близьким родичем словами «божевілля», «манія» і навіть таким сексуально забарвленим, як «екстаз». Справжні поети та письменники, не знайомі з рівнями унікальності, вірили в те, що для створення справжнього (а інших просто й бути не могло) твору необхідно було саме натхнення, яке тільки одне й могло бути стимулом до створення справжнього шедевра.
Як правило, прийнято було розрізняти поетичні твори, написані, як заведено говорити, на одному диханні, натхненні, і твори, засновані на важкій праці майстра, часто змучені. Поети, які творили в епоху романтизму (18-19 ст.), Вважали б себе ображеними, якби їх запідозрили без них натхнення.
Надалі почався процес зниження значення натхнення для творчого процесу. Спробу придумати йому нову назву зробив Ф. Шиллер, який привласнив натхнення нову назву «несподіваності душі». На його думку, саме ці щасливі хвилини приносять щасливому їхньому власнику спочатку художній задум, а потім і рішення про долю персонажів.
Однак і ця назва не змогла закріпитися за піднесеним поняттям «натхнення», і цілком доречно, здається, слідуючи за роз'ясненнями С.І. Ожегова, називати його скромно: «Творчий підйом». І саме це піднесення ніколи не зможе бути підмінене «рівнем унікальності» при створенні істинно художнього твору. Унікальність не знає рівнів, вона чи є, чи її просто немає!